Самчук В. Свічі моєї не гасіть : вибране / Вікторія Самчук. – Рівне : Волин. обереги, 2017. – 208с.

Шановні користувачі. Вашій увазі пропонується третя збірка творів Вікторії Самчук, до якої увійшли вибрані поезії та проза з двох поетичних книг «Каркаде» і «Тобі емоції справжні», а також твори, які друкуються вперше.

Рівненська поетеса пішла з життя 29 січня минулого року. У 13 років після смерті мами вона захворіла на цукровий діабет, який у 27 років призвів до втрати зору та інвалідності I групи. Поетеса проживала у місті Здолбунів, брала активну участь у громадському житті краю, була членом ради ВП Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», учасницею літературного об'єднання «Поетарх».

Вікторія Самчук неодноразово перемагала у конкурсах за номінацією «Авторська поезія» як на місцевому, так і на всеукраїнському рівні. Серед них: «Повір у себе», «Барви життя», «Маленький Парнас», «Червона калина» та інші.

Вона втратила зір, але відкрила в собі літературний талант.

Попри те, що з кожним роком недуга все більше давала про себе знати, Вікторія духом не падала. Записувала вірші на папері, казала, що навчилася визначати дотиком, де рядок починається і де закінчується. Тільки от прочитати написане не могла - не бачила. В цьому їй допомагав чоловік - перечитував твори дружини через лупу, він також інвалід першої групи по зору.

Рівненська поетеса мріяла випустити власну аудіокнигу, для таких як і сама - незрячих. У 2012 році вона долучилася до проекту Рівненської державної обласної бібліотеки «Створення аудіоподкастів на сайті бібліотеки для слабозорих і незрячих людей». Нині на сайті бібліотеки (libr.rv.ua) можна послухати вірші поетеси у авторському виконанні.

Поезія Вікторії Самчук це передусім ліричні вірші про кохання та жіночі проблеми. Вікторія вважала, що поезія для неї це світло, яке вона так хотіла побачити…

«Давай любити»

Давай кохатимемось зараз,

Бо «потім»  може і не бути.

Можливо, в нашому житті «запара».

Всерівно – вихідний чи будень.

Давай кохатимемось просто,

З нестримних поглядів крізь вії.

Насолодимося любов’ю доста,

Як сонцем діточки малії.

Давай кохатимемось палко,

Не тіло, душу щоб зігріти,

Щоб наодинці було втішно, жарко,

В хвилини відчаю життю радіти.

Ознайомитися із збіркою можна у відділі акумуляції краєзнавчих документів та бібліографії.

І.Петрук