О сиротілі, покинуті, загублені діти, які почасти навіть не знають імен своїх батьків, ставали героями ле­генд, міфів, трагедій і романів іще за часів античності. А в літературі Нового часу цю тему підхопили такі письменники, як Чарльз Діккенс, Генрі Філдінг, Ежен Сю, Гектор Мало, Альфонс Доде, Лідія Чарська й бага­то, багато інших. Це не дивно — адже історія такої ди­тини, як правило, пов’язана з драматичними поворота­ми долі, таємницями й випробуваннями. У цих книгах самотнє дитя, яке протистоїть жорстокому й холодно­му світові, найчастіше виходить переможцем у цій бо­ротьбі, хоча, здавалося б, у такої слабкої істоти немає ніяких шансів вистояти й затвердитися. Світ жорсто кий, але він, як відомо, не без добрих людей, і перед такими людьми легко відкривається змучене сердечко осиротілої дитини, виявляються її найкращі якості — доброта, шляхетність, здатність безкорисливо прив’язу­ватися до тих, хто виявив до неї співчуття, хто утішав і любив її, коли вона була всього лише нікому не відо­мою маленькою знайдою.

Такою є й леді Джейн — дівчинка-сирота, героїня однойменної повісті американської письменниці Сесилії Джеймісон (1848-1909). Цією захоплюючою істо­рією на рубежі XX ст. зачитувалися діти й підлітки в багатьох країнах, і недарма її було включено до «Зо­лотої бібліотеки» дитячої літератури. Самотнє дитя леді Джейн, що протистоїть жорстокому і холодному світові, виходить переможцем у цій боротьбі – завдяки душевній красі, твердості характеру і вмінню бути вдячною і милосердною.

Тихова О.