«Прозорими росами ранок умився,

А я зустрічаю осінню біду:

І літо згоріло, і холод наснився,

І сонце зів ’ яло, як айстри в саду.

А вітер розгонистий рветься на волю,

Вистуджує душу, привносить в буття

Все те, що єднала насмішниця доля, -

І буйну жагу і гірке забуття…»

(Неллі Топська)

Цей вірш Неллі Топська присвятила Катерині Білокур, як і свою книгу «Зачарована квітами».  На її сторінка -нелегке життя, яке не було лагідним до художниці. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. У мальовничому селі Богданівка (нині Київська обл.) вона провела усе життя, «свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю». Протягом довгих років «художниця змушена була закриватися від усього світу, бо не знаходила ні розуміння, ні співчуття»

Все життя вона змушена була відстоювати своє право малювати, долати непрості обставини, тяжкий побут, терпіти людський осуд й переживати неприйняття рідних. Колись, у дитинстві «вона відчувала себе щасливою поряд з простими польовими квітами – з вигляду непомітні, невигадливі, а скільки в них чарівності!...Так і просяться, щоб їх намалювали…».

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом,   спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису. «Крадькома назбирає шматки полотна і малює на них вуглиною. І дерева, і хмари, і квіти, і хати, і старий млин на околиці, і людські обличчя…» Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; «прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей».

Розкривають душу і внутрішній світ художниці її картини та листи, які писала до друзів та знайомих.

«Доля випробовує тих, хто надумав дійти якоїсь великої мети, але сильних духом не злякає ніщо. Вони із стиснутими кулаками сміливо, уперто і гордо ідуть до поставленої мети. Крок за кроком, все вперед і вперед. І тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними усі таємниці дійсно прекрасного і неперевершеного мистецтва», - ці слова, написані рукою Катерини Білокур були прочитані вже після її смерті.

Катерина Білокур… Художниця, що створила свій особливий світ –  дивовижний  і прекрасний. Світ квітів, що постав перед нами у неповторних її картинах.

«На довгу згадку ці квіти посилаю тому, кого не бачила, тому, кого, не знаю… Важко мені буде лежати в землі, якщо хтось, хто буде жити після мене, не згадає мою добру роботу добрим словом»

Книга рекомендована усім хто цікавиться українським мистецтвом.

Галина Конарчук