«У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім – Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова».
Василь Стус

Ці слова про поетичного вундеркінда Леоніда Кисельова (1946–1968), який писав вірші від 13-ти до 22-ти років лише протягом одного десятиліття, а згодом захворів на смертельну недугу, яку лікували усім світом, рятуючи, як тоді казали, майбутнього Лермонтова чи Пушкіна. Починав як російський поет, і його поезії увійшли до антології російської поезії. А останні два роки життя писав вірші українською мовою. Й вони увійшли до антології поезії української.

Феномен Кисельова характерний для епохи 1960-х мало не поодиноким фактом поетичної двомовності. Адже, почавши віршувати українською на останньому році життя і маючи у поетичному доробку лише близько сорока українських поезій, 22-літній юнак упевнено залишається в історії української літератури.

1

Прижмись к холодн ым стеклам .
Октябрь. Дожди.
Земля и воздух – все промокло.
И отойди.

Под гнетом дней осенних, серых
Ты можешь ныть.

Но сохрани, как знамя, веру
В приход весны.

2

Ти полинеш сиза, наче птах.
Твій полинний присмак вабить серце.
Ти по липню вибіжиш у серпень,
Мов по линві, бгаючи мій страх.

Питиму розлуку, як вино.
І колись, блідим зимовим ранком
Чорний птах, сумний, немов прочанка,
Тихо сяде на моє вікно.

Підготувала Тихова О.