Лютий Т. Ніцше і самотність : до 170-річчя від дня народження філософа /Т. Лютий // Український тиждень. – 2014. - № 46 /14-20 листоп./ – С. 40-42.

Фрідріху Ніцше -  німецькому філософу і літератору, 15 жовтня 2014 року виповнилося 170 років.  Він і до сьогодні є чи не найбільш цитованим мислителем, а література налічує цілі томи. Фрідріх Ніцше - явище виняткове в усіх відношеннях. Його праці за життя не були сприйняті сучасниками, а після смерті зазнали фальсифікації. Його філософія відразу ж почала викликати запеклі суперечки, що тривають донині .
Ніцше як німецький мислитель мав амбівалентне ставлення до контексту, в якому творив. Його дратували сучасні йому націоналізм, антисемітизм, ксенофобія, загальна дріб’язковість, що визначали європейську політику того часу. Разом із тим він захоплювався Бетховеном і Ґете, у яких шукав осередок німецького духу, і далі писав німецькою мовою. В останньому Ніцше вбачає особливий приклад самоподолання через дисципліну й згуртування своїх творчих імпульсів, де німецька душа перевершувала власні межі, сягаючи європейського рівня.
«Не менш цікавою є Ніцшева рецепція німецької філософії. Чимало німецьких мислителів він узагалі не читав і не згадував (Вольф, Мендельсон, Якобі та ін.). Решту вельми цінує, але вони не належать до числа філософів (хоча б Ліхтенберґ або Лессінґ). Є ті, кого критикує, проте нечасто читає й спорадично згадує (Лібманн, Дюринґ, Гартман, Майнлендер, Банзен, Тайхмюллер). Якщо говорити про класичних німецьких філософів (Ляйбніц, Шляєрмахер, Гердер, Кант, Фіхте, Шеллінґ, Геґель, Гербарт, Шопенгауер, Фоєрбах, Маркс), то деякі з них (приміром, Шопенгауер і Кант) мають виняткове значення для його філософії. Інші (зокрема, Фоєрбах і Геґель) відіграють велику роль у його міркуваннях опосередковано». «У юнацькі роки Ніцше сформував позитивний погляд на німецьку філософію, високо цінуючи Шопенгауера й Канта, а під впливом Ваґнера схвально ставився до Реформації. Дотримуючись кантіанського підходу щодо обмеження науки, мислитель доходить до приборкання сократичного оптимізму й сцієнтизму. Тому певний час будує зв’язок між Кантом і досократиками. Та після 1876-го з’являється критична оцінка метафізичної філософії з позитивістських позицій, яка після 1884-го трансформується у ворожість.
Напевно, найпроблематичнішим питанням лишається справа Ніцшевого божевілля. Справді, від 1889-го і до кінця життя в 1900-му він був цілковито неповносправним, адже фізично не міг нічого писати. Утім, незважаючи на те що в його пізніх працях, як-от «Ecce Homo», та особливо в листах проглядає не лише мегаломанія, а й просто безумні прояви, йому був притаманний іронічний спосіб філософування: «Чому я такий мудрий», «Чому я пишу такі прекрасні книжки», «Чому я Доля» тощо. Попри те, що Ніцше приписують і мізогінію, йому належить заувага, що чоловікам і жінкам властива неоднакова перспектива розуміння світу».
Як Ф. Ніцше розвиває свої думки про природу раси, моралі сильнішого, людської нерівності, можете дізнатися на сторінках журналу «Український тиждень».

Провідний бібліограф Н. А. Юшкова