Пропоную динамічне і захопливе читання про український повстанський рух від п’ятиразового лауреата престижного літературного конкурсу «Коронація слова» і Золотого автора України Романа Кокотюхи. Книга «Справа отамана Зеленого» - це ще одна малознана сторінка української історії, яка висвітлює боротьбу мешканців Великої України за її незалежність і соборність. Герої роману – звичайні люди зі своїми характерами, мотиваціями, переживаннями та глибокими внутрішніми змінами. Данило Терпило (Отаман Зелений) – суспільний діяч, революціонер  і повстанський отаман. 5 лютого 1919 року більшовики зайняли Київ, почався грабунок Київщини більшовицькими продзагонами, що штовхнуло українське село до опору. В квітні 1919 року, спираючись на підтримку населення, Терпило розпочав боротьбу з російською комуністичною окупаційною владою, яка оголосила його поза законом. Лікар Артем Шеремет за зброю визнавав лише скальпель, але жорстокі реалії громадянської війни в Україні 1919 року докорінно змінили життя героя. Він змушений був узяти до рук справжню зброю і поринути у вир буремних подій. Трагічні обставини приводять його до армії отамана Зеленого. Запекла боротьба, смертельна небезпека, зрада та надія, кохання і втрата – не омине ніщо... Головний герой - лікар Артем Шеремет повертається в місто за дружиною і попадає в ніжні обійми губчека. Шеремету вдається врятуватися, навіть зустрітися із самим Зеленим. Артем -  затятий петлюрівець і виступає проти радянської влади. Отаман  радянську владу розуміє по своєму, але він при цьому не терпить більшовиків. Зелений пояснює одночасно і нам, і лікарю, чому його позиція правильна і чому за неї варто помирати. Зелений тут скоріше як позитивний другорядний герой. А ось до негативного героя можна віднести Якова Дзюбу, який є повним втіленням того часу.
У книзі на першому місці зображена доля простої людини, яка у вихорі жахливих подій відчуває себе більш розгубленою, ніж піщинка перед вітром. Звичайно, автор прямим текстом не вказує, хто є добрим чи поганим, не стверджує, чи справа отамана Зеленого заслуговує на повагу та гордість для сучасного покоління… Даний висновок повинні зробити ми самі…

Інна Петрук