Крим має дуже цікаву революційну історію. На основі невідомих архівних матеріалів співробітники кафедри історії Центральної та Східної Європи Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат історичнох наук Артем Папакін досліджує кримські події революції 1917-1921 років.

Цей рік є ювілейним не лише для України, яка сто років тому вперше у ХХ столітті заявила про власну державність. Тоді у 1917 році, розпалася величезна Російська імперія і кожна з великих і малих націй, що її населяли, взялася реалізовувати свій національний проект. Водночас на просторах імперії, що розпалася, не бракувало прихильників більшовизму – течії, для якої вирішення соціальних питань (встановлення «диктатури пролетаріату» над «експлуататорами») було важливішим за вирішення національних.

Розпад імперії двоголового монстра супроводжувався збройними конфліктами між різними політичними течіями, які бачили різне майбутнє для своїх земель. Тоиу збройні сили як України, так і інших частин ліквідованого монстра, народжувалися у полум ’ ї воєн і революцій. В Україні вже у перший рік боротьби за незалежність постали Український корпус, Полк ім. Богдана Хмельницького, дрібніші військові підрозділи.

Однак не тільки українці створювали власні війська в революційний період. У 1917-му подібно до поляків, українців, латишів, молдован, білорусів у свої національні військові формування почали об ’ єднуватися солдати-мусульмани. На відміну від суто національних, мусульманські формування створювалися за подвійним національно-релігійним принципом. Нині, як і сто років тому, найбільшою мусульманською нацією, що проживає в Україні, є кримські татари. У 1917 році вони створили власні збройні сили, які брали активну участь в обороні свого краю від більшовицької революції на початку 1918 року.

Ця статя – це цікавий пізнавальний екскурс у історію боротьби кримсько-татарського народу у період з 1796 до 1918 року. Матеріал супроводжується чудовим ілюстративним матеріалом.

Папакін А. 1917. Кримські татари проти «влади рад» / А. Папакін // Пам ’ ятки Украъни. – 2017. - № 3. – С. 18-23.

Анжела Хамедюк