Порадник читача

Ярмусь В. Моя поезія: Без гриму

kraeznavzi — Wed, 18 Dec 2019 12:31:21 GMT

Ярмусь В. Моя поезія: Без гриму / В. Ярмусь. – Броди, 2019. – 167 с.

Радивилівський краєзнавець і поет, ветеран афганської війни, викладач професійно-технічного ліцею, депутат міської ради, член Національної спілки краєзнавців України Ярмусь Василь Дмитрович народився в селі Дружба Радивилівського району Рівненської області. В 1970-1978 роках навчався у місцевій школі. Повну середню освіту здобув в Радивилівській школі. У 1980 році призваний на строкову службу в Радянську армію. Служив в Узбекистані у підрозділі, який здійснював денну охорону позиції попередньої підготовки ракет, здатних нести ядерні заряди.$CUT$ У 1982 році відправлений в Афганістан, того ж року звільнений в запас. Вступив на навчання в Львівський університет імені І. Франка, який закінчив у 1989 році, здобувши спеціальність вчителя історії та суспільствознавства. На даний час Василь Дмитрович працює викладачем Радивилівського профліцею, бере активну участь у громадському та політичному житті громади. Василь Ярмусь є автором поетичних збірок «Про все, чим живу», «Нам випало жити», « Афганістан… Залишився ти болем в пам’яті».

В своїй новій поетичній добірці під назвою "Моя поезія: без гриму", яка нещодавно вийшла друком у світ і до якої увійшли різножанрові поезії, автор передає своє бачення життя, моралі, віри, усвідомлення себе, як громадянина-патріота.

Вірші з нової збірки надихають, мотивують, адже кожен рядок пройнятий любов’ю до рідної землі. В поетичних рядках відображені почуття, захоплення природою, любов автора до України.

Яна Антонюк

Петро Грегорійчук. Живопис. Рисунок (1914-1990)

art — Mon, 16 Dec 2019 14:56:46 GMT

Петро Грегорійчук (1914 — 1990) – видатний живописець та майстер станкової графіки, автор монументального розпису і декоративних панно. Плідно працював на ниві львівського малярства більше п'яти десятиліть, отримавши визнання як один з типових представників львівської живописної школи. У його доробку—сотні живописних полотен, тисячі замальовок та ескізів.
Альбом-монографія «Петро Грегорійчук. Живопис. Рисунок (1914-1990)» - перше повне видання, яке репрезентує багатогранну творчу спадщину художника. Упорядницями альбому є донька та онучка художника Марічка Грегорійчук та Соломія Ониськів.$CUT$
Петро Грегорійчук. Живопис. Рисунок (1914-1990): Альбом-монографія / Спогади про батька М. Грегорійчук: Життя і творчість. Р. Яців, - К.; Львів, 2018. – 320 с.; 335 іл.

Петро Никифорович народився в селі Видинів у родині пічника і столяра Никифора Грегорійчука та Марії Костенюк. Першу науку з фаху здобував у Цісарсько-королівській школі деревного промислу в Коломиї (тепер — Коломийський політехнічний коледж). Далі було навчання в Школі прикладного і декоративного мистецтва в Кракові та Варшавській академії красних мистецтв на факультеті живопису.

Митець провадив активну виставкову діяльність в Україні та за кордоном, і це — 58 показів. У 1985 році подарував 97 картин Львівській картинній галереї (тепер Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького), а також деякі роботи Музею українського мистецтва (тепер Національний музей ім. А.Шептицького).
Картини художника зберігаються в музеях у Львові, Києві, Тернополі, Володимирі-Волинському, Кропивницькому, та в приватних колекціях в Україні, Польщі, Литві, Росії, Канаді, США. Твори монументального розпису та декоративні панно оздоблюють міста України та світу.

Підготувала Н. Оксанич

Здолбунів

kraeznavzi — Mon, 16 Dec 2019 13:41:45 GMT

Остапук В. П. Здолбунів / В. П. Остапук. – Луцьк : ФОП Гадяж Ж. В. друкарня Волиньполіграф, 2019. – Ч. 1. Від перших поеселенців до Української революції 1917-1921 років. – 240 с.

Книга присвячена історії міста Здолбунова від часів перших переселенців до закінчення Української революції 1917-1921 років. Науково-краєзнавче видання базується на широкому спектрі архівних документів, публікацій сучасних істориків та дослідників попередніх поколінь. У праці використано пласт документів, що зберігаються у державних архівах та краєзнавчих музеях Рівного та Луцька, а також низку документів та фото, що перебувають у родинних зібраннях і приватних колекціях.$CUT$

Надзвичайно змістовними видаються спогади здолбунівчанина Петра Андрійовича Попчука (1899-1985) «История Здолбуновского железнодорожного узла. События и люди : 1873-1939 гг.», які вмонтовані у історичний екскурс Здолбунова. Вони написані зі спогадів старожилів та з власного життєвого багажу П. А. Попчука, все життя якого пройшло у Здолбунові. Він був свідком подій Першої світової війни і Української революції та безпосереднім учасником розвитку здолбунівського залізничного вузла, а також міського мистецького та спортивного життя.

У книзі використано низку публікацій тодішніх періодичних видань, а також матеріали щорічних статистичних звітів-збірників «Обзор Волынской губерніи» і «Памятная книжка Волынской губерніи».

З документальних знахідок, що використані у книзі, варто відзначити документи з технічного переоснащення цементного виробництва у Здолбунові, а також список міських виборців м. Здолбунова по виборах до І Державної думи у 1906 році, складений згідно з матеріалами, що зберігаються у фондах Державного архіву Рівненської області. Цей список дає можливість засвідчити мешканців Здолбунова, які проживали на початок минулого століття, зокрема їхні адреси та рід занять.

Поступ освітнього життя, освячення будівництва Свято-Катеринівської церкви проілюстровано чималою кількістю фотодокументів. Зображенню пам’яті про події Першої світової війни та Української революції присвячена чимала частина розділу під назвою «Історія і пам’ять». Саме у березні-травні 1919 року Здолбунів перебував у епіцентрі військово-політичного життя УНР, адже став місцем постою Директорії і штабу армії УНР. У будинку теперішнього головного корпусу Здолбунівської ЗОШ № 5 відбувалися найважливіші державні наради Директорії, уряду та військових очільників армії УНР. Пам’ятна дошка на будівлі присвячена перебуванню Симона Васильовича Петлюри.

Чималий інтерес викличе ілюстрована фотографіями з родинних архівів здолбунівчан інформація про перші кроки футбольного життя у місті понад століття тому. Згідно з документами, саме у Здолбунові започатковано футбольне дійство на теренах теперішньої Рівненщини.

Книга зацікавить краєзнавців, любителів минувшини, усіх, хто цікавиться історією рідного краю та Здолбунова.

Інна Петрук

Щеглова Л. Мрія метелика

читалка — Sun, 15 Dec 2019 08:00:43 GMT

Лія Щеглова. Мрія метелика

Лія Щеглова - миколаївська письменниця, авторка цікавих романів, написаних у різних жанрах.

Книга «Мрія метелика» була видана у видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Роман здобув перемогу у всеукраїнському конкурсі літературної Інтернет платформи Litnet Україна «Сучасна Попелюшка».

Про що мріє метелик? Не згоріти, танцюючи біля полум'я.... Її ростила матір, бо батько вирішив, що шлюб з простою дівчиною йому не підходить. Вона звикла, що всього у своєму житті досягатиме самостійно, не покладаючись на когось. В неї виходило, але... Чи може одна зустріч з незнайомцем змінити життя? Чи може існувати любов з першого погляду? Любов нещаслива, важка, взаємна... Історія йде по колу? Вона повторить долю матері, чи все ж зможе стати щасливою? Чи є життя після кохання? Після того як згоріло все. Все чим любила, чим дихала, чим жила…

Запрошуємо до читальної зали на знайомство з книгою, яку приємно не просто читати, але й перечитувати.

В.Бендюг

Якщо послухати мудреців...

abonement — Sat, 14 Dec 2019 11:01:17 GMT

Книгами Мирослава Дочинця зачитується багато людей. Вони стають бестселерами не тільки в Україні, але й за кордоном. Письменник як ніхто інший вміє показати велич людини, її мудрість, її душу у всій красі і щирості. Його книги про вічні істини і про вічний пошук щоденних крихт радості, про особисте і вселюдське,про земне і небесне, про те, що робить людину вільною і безсмертною. Нова книга Мирослава Дочинця «Якщо послухати мудреців…» вмістила у себе$CUT$ розсипи золотих піщинок мудрості, в ній зібрано все, про що письменник довідався від мудреців – «живих, відойшлих і безсмертних». Автор говорить : «Давно хотілося зібрати під одним дахом те. що було і є для мене учительним, що розпросторювало мій інтелектуальний і духовний світ». Письменник надіється, що ця книга для багатьох стане настільною і що в будь-яку мить читач зможе простягнути руку і знайти слова практичної мудрості на щодень.

Підготувала Л. Василевська.

Галина Горицька. Острів.

читалка — Thu, 12 Dec 2019 09:54:30 GMT

Галина Горицька. Острів.

Авторка книги настільки несхожа на інших українських письменників, і теми та локації для своїх романів також обирає напрочуд оригінальні й екзотичні. «Небо для тих, хто має крила», котрим, власне, відкривається ця збірка романів, також стосується болючої теми нашої війни. Головний герой – українець, що досить непогано почувається в бізнесових колах Москви, має всі атрибути заможного життя, включно з коштовним хобі на кшталт парашутного спорту та коханкою-утриманкою, яку він сприймає за безмозку ляльку… аж доки не починається війна. Герой вирушає захищати країну, в якій народився, потрапляє під обстріл і скаліченим опиняється в шпиталі. Проте найбільше в цьому романі вражає історія кохання, що її авторка дарує своєму персонажу, – історія пронизлива, складна і несподівана…

А завершує книгу «Карпатський антидепресант» – оповідь від імені такого собі Провідника, що організовує туристичні походи в гори для заїжджих. Це кілька перехресних історій про різних людей, починаючи від наївних закоханих студентів зі столиці й завершуючи драмою родини донецьких переселенців. Утім, після читання цих історій залишається рішуче переконання, висловлене авторкою ще під час Майдану: всі ми українці і Україна – єдина.

Запрошуємо до прочитання.

Олена Сисюк

Найменша сова України занесена до Червоної книги - сичик-горобець

Bibliograf — Wed, 11 Dec 2019 15:25:11 GMT

Це одна з найпривабливіших наших сов — прудка, лазить по гілках, неначе папуга, весела і допитлива. Це зараз сова вважається символом мудрості, а в минулі віки їх вважали помічниками чаклунів і боролися з птахами, зовсім забувши про те, що для первісних племен вони були майже богами.
Сова зовсім не боїться людини. Розповідають про випадки, коли взимку птахи підлітають за кілька метрів до багаття, біля якого сидить людина$CUT$, а розвідавши ситуацію і, певно, не знайшовши її цікавою для себе, спокійно відлітають.
Але найцікавіше - харчування цих птахів, зокрема створення запасів на зиму.
Далі читайте в статті:
Ступчук, Л. Найменша сова України занесена до Червоної книги / Л. Ступчук // День. - 2019. - № 225/226. - С. 32.

Підготувала Костильова Л.

Найважливіше наприкінці

abonement — Tue, 10 Dec 2019 15:37:28 GMT

Новий роман Галини Вдовиченко написаний для тих хто хоче вчасно сказати найдорожчий людині все що найважливіше. Так пише про свій роман відома сучасна письменниця. Роман має назву «Найважливіше - наприкінці». $CUT$Книга про стосунки чоловіка і жінки, які прожили разом тридцять п’ять років. Які пройшли через відчуження, зближення, війну між собою, перемир’я, розчарування, надію і втрати… Про вміння прощати і співпереживати, приймати іншого, не подібного на себе, відділяти другорядне від головного. Головна місія книги – донести те, що сум і трагедія теж мають у собі світло, що вони у певному сенсі є «живою водою». Вони збуджують бажання жити. Треба все переосмислити і стартувати далі, не занурюватися у виснажливі речі, які йдуть поруч із трагедією.

Підготувала А.Христофорова.

Маріо Варгас Льйоса. «Хто вбив Паломіно Молеро?»

читалка — Tue, 10 Dec 2019 13:11:38 GMT

Перуанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний і громадський діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури 2010 року, Маріо Варгас Льйоса ніколи не був байдужим до становища своєї країни і вважав себе уповноваженим «рупором» правди. Несправедливість, зловживання владою, бюрократія і безкарність чиновників та військових присутні майже в кожному тексті Льйоси. $CUT$
Вже перший його роман «Місто і пси» (1963), зробив письменника відомим і став культовою книгою для молоді. Вона спричинила у Лімі скандал, була піддана осуду з боку офіційної влади, після чого книгу було заборонено і спалено. Роман показав які безчинства дідівщини існують у перуанській армії. У США роман був екранізований.
Пропонуємо Вашій увазі ще одну повість Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?» (1986). Це — сповнена драматизму детективна історія, що була написана через обурення письменника випадком, який мав місце на військово-повітряній базі у Таларі. Сталося зверине вбивство молодого льотчика, але злочин довго замовчувався (і керівництвом, і пресою). Схоже, спрацювала горезвісна «кругова порука». До справи беруться досвідчені поліцейські — лейтенант Сильва і його підлеглий Літума. До речі, з ними читачі зустрічаються не вперше. («Літума в Андах», «Зелений Дім»). Саме цьому дуетові випало розворушити справжній вулик з безкарних злочинів серед військових високопосадовців.
Чи існує правда в чистому вигляді? Певно, що ні. Якщо сприймати правду у значенні «справедливість», то тут справи ще гірші. І сюжет цієї невеличкої повісті тому доказ.

Підготувала Кудіна О.

Ірена Коваль. Незаземлені

читалка — Tue, 10 Dec 2019 13:02:03 GMT

Ірена Коваль — літературознавець, журналіст, багатьом відома і як драматург. Свою книжку «Незаземлені» (видавництво Анетти Антоненко) письменниця визначає як роман-спогад. У тих спогадах віддзеркалюється складне минуле як окремої родини, так і всієї України. Незручну правду, понівечені долі, приховані пристрасті – все це ви знайдете у ньому. $CUT$
Роман Ірени Коваль не претендує на часову узагальненість у майже столітньому масштабі. Однак спроба розповісти про зустріч брата із сестрою, розділених Другою світовою війною та радянським тоталітаризмом, забрала в авторки десятиліття.
Сюжет зосереджено довкола візиту головної героїні Ірени до СРСР 1969 року, де вона зустрічається з рідним братом Орестом, якого доти ніколи не бачила. Уже американка, туристка з батьками у США, замученими сімейними сварками, рятується від них спершу в літературознавчих студіях в університеті, а згодом — у мандрівках. Іренині батьки, Йосип та Марія, належать до численного покоління тих гнаних хуртовиною ХХ століття мешканців таборів ДіПі («Displaced» — саме таку назву має роман в ориґіналі), які врешті осідають у США, так до кінця й не зумівши знайти своє місце серед скляних хмарочосів, швидкого руху та великих вогнів.
«Діаспора, яка виїхала з радянської України під час Другої світової війни, не мала жодних ілюзій. Ті люди не погоджувалися з колективною радянською ментальністю і, плекаючи свої особисті світогляди, не були готові піддавати їх сумніву. Чи тужили за рідним краєм? Вони тужили за українськими традиціями, культурою, в якій були виховані. Тепер майже всі відійшли у вічність. Чи асимілювалися їхні діти повністю? Мабуть, ні, бо ще мають у собі український дух, цінують землю предків. А що буде з їхніми дітьми — залежить від того, як їх виховали бабця, дідо, батько, мати, чи вчепили вони в них гордість, шляхетність і любов до України», - розмірковує авторка.
Скоріш за все цей актуальний роман поповнить низку найширше читаємих та обговорюваних, бо він є ще одним кроком на шляху осмислення досвіду ХХ століття в стосунку до «української людини».

Підготувала Кудіна О.