У минулому столітті цей харчовий продукт стали називати «білою смертю», правда його виробництво й досі не заборонено та й від його споживання людство не дуже відмовляється. Якщо, наприклад, його середньорічне споживання в середині ХІХ ст. на одного європейця дорівнювало 2 кілограми, то вже у 2000 році – 37 кг. Мова, зрозуміло, йде про такий харчовий продукт, як цукор .

150-200 років тому даний солодкий товар був майже дорогоцінним, а південно-західні землі сучасної України славились об’ємами та власними технологіями його виробництва. На галузь цукроваріння припадала чимала частка тогочасних винаходів.

Цукор у ХІХ сторіччі міг дозволити собі не кожен, через його високу вартість, так як 1820 року фунт (409 г) цукру коштував 2 рублі, тоді як корова – 3-5 рублів. До того, в даний період форми випуску продукту робили його «важкодоступним» ще й через відсутність неабиякої фізичної сили та спеціальних пристроїв. Адже в той час цукор випускали у вигляді так званих «голів» – конусів, розплавлену цукрову масу заливали у форми такої ж конфігурації, де й витримували до повного затвердіння. Ці «голови» були масивні, їх вага становила від 8 до 16 кг. Щоб скористатись солодким продуктом подібної розфасовки, «цукрову голову» потрібно було розколоти на більш-менш прийнятні для споживання кавалки або розпиляти на рівні пласти і тільки потім спеціальними щипчиками отримували такі, які можна було б покласти в цукорницю та подати до чаю.

Дружина швейцарця Якова Рада, що служив управителем цукрорафінадного заводу в Дачиці (тепер Чехія) навіть покалічилась, коли намагалась наколоти цукру з такої «голови». Як не прикро, але нещасний випадок спровокував появу на світ ще одного винаходу – станок для формування пресованого рафінадного цукру кубиками. Ця визначна для ласунів подія відбулася 1843 року, чехи навіть відзначили її пам’ятником. Та чомусь виробництво такого цукру стало збитковим і метод Рада надовго забули, згадавши тільки у ХХ столітті, а надалі продовжували продукувати ті самі незручні «цукрові голови».

Новий метод рафінування цукру, який би полегшував його фасування та споживання запропонував і наш земляк Микола Васильович Черіковський.

11 червня 1871 року на Смілянський рафінадний завод прибула серйозна комісія. Упродовж двох днів представники Київського відділення Імператорського руського технічного товариства спостерігали досліди по рафінуванню цукру методом Черіковського, щоб з’ясувати підстави для подальшого широкого виробництва – рафінаду нової форми – у вигляді чотиригранних призм з трапецієподібною основою. Суть способу полягала в тому, що рафінадна маса розливалась в особливі форму у вигляді жолобків, де охолоджувалась, виймалась через 2-3 години та оброблялась. В результаті отримували клиноподібні плитки рафінадної маси, які вміщували у рафінадні маси для пробілювання, цукор виходив надзвичайно білий (на той час ця якість цінувалась).

27 червня 1871 року на загальних зборах Київського відділення Імператорського руського технічного товариства була заслухана доповідь М. В. Черіковського про винайдений ним спосіб відбілювання цукру на «тюрбінах» та виготовлення цукру рафінаду у вигляді плиток.

Отримавши позитивні відгуки колег, 25 червня 1871 року через інженера-технолога Олексія Термена Черіковський подав клопотання щодо видачі йому привілею на спосіб та снаряди для виготовлення рафінаду у вигляді плиток. Десятирічний привілей за № 50 на ім’я М. В. Черіковського був виданий 5 грудня 1872 року, про що було повідомлено у 15-му числі «Сенатських Ведомостей» за 1873 рік.

Рафінований цукор у плитках, виготовлений способом М. В. Черіковського, був виставлений разом іще з 561 експонатом по цукробуряковій промисловості, на Київській сільськогосподарській виставці, яка проходила одночасно зі з’їздом руських природознавців та лікарів з 20 по 30 серпня 1871 року. За новий спосіб рафінування цукру, за поданням Київського товариства природознавців, винахіднику присудили Велику Золоту медаль Вільного економічного товариства.

Детальніше про згаданий спосіб виготовлення рафінаду у форму плиток, який отримав широке застосування не тільки у Російській імперії, а й за кордоном, та ще декілька новацій М. В. Черіковського можна дізнатись прочитавши статтю Ферчук А. М. Золоті медалі за удосконалення «солодкої смерті» / А. М. Ферчук // Винахідник і раціоналізатор. – 2016. – № 4. – С. 36-40, який знаходиться у відділі інформації та документів виробничої тематики.

Марія Новікова