Головна
»
2013
»
Червень
»
18
» Зів'ялі квіти викидають
|
16:57
Зів'ялі квіти викидають
|
|
Роздобудько І. Зів'ялі квіти викидають. – К.: Нора-Друк, 2006. – 208 с.
Ірен Роздобудько – одна з найуспішніших українських письменниць, що заявила про себе як майстер заплутаних сюжетів, людських доль, психологічних трилерів та алюзій. Поєднуючи фах редактора "Каравана історій", Роздобудько створює власних людей з їхніми персональними колоритними історіями життя.
Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фірмі «Свято», завідувачем відеосалону у кінотеатрі.
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Вишиває бісером, грає на гітарі.
"Зів'ялі квіти викидають" – роман письменниці, що вийшов друком в серії "Популярні книги" видавництва "Нора-друк". Це психологічна проза, що супроводжується динамічним викладанням подій. Звертаючись до алегорії, Роздобудько називає зів'ялими квітами жаль за минулим або нездійсненними мріями, що накопичується в душі людини, та потребує знищення.
Роман передає історію життя двох актрис радянських часів, що знайшли своє кохання в обличчі одного з успішних сценаристів того ж таки радянського кіно. Але доля звикла грати відданими акторами життя – одна з них стала дружиною сценариста, інша – незамінною забавкою. Але весь цей час акторки заочно ворогували між собою. Плинність років закидає їх до одного притулку для самотніх акторів, де, на перший погляд, їх насичене сценічне життя втрачає свій блиск та колорит. Міцно взявшись за своє, кожна бажає зла опонентці. Але символом миру стає молода покоївка, що випадково дізнається про життя колишніх кумирок радянського кіно. Стефка – головна героїня роману стає закріплюючою ланкою ланцюгу болю та ненависті в цій сентиментальній історії, що містить в собі глибокий духовний підтекст та двозначність. Загубивши "вогник" свого життя, Стефка переживає особисту драму, але знаходить порозуміння з собою завдяки мудрості двох свідомих жінок, які поводяться як малі діти, бажаючи незгод одна одній.
Наприкінці роману та й власного життя актриси розуміють, що колись могли стати найкращими подругами, але пожертвували собою заради того, хто не вартий кохання. Досвідченість похилих жінок надихає Стефку відродити для мешканців Будинку самотніх акторів театру та кіно сенс їхнього життя – сцену з глядачами по той бік. Поклавши історію життя акторок в основу сценарію, Стефка стає переможницею престижного європейського кінофестивалю.
Ось кілька цитат з роману:
•
Мишоловка відкривається тільки один раз
•
Голова - ворог кохання. Ми занадто багато думаємо, аналізуємо. А звірі знаходять одне одного за запахом.
•
Я завжди звикла бути чесною тільки з однією людиною у світі - сама з собою.
•
Ми не знаємо, що нас чекає в майбутньому і тому тримаємося за минуле, вважаючи, що воно було найкращим, адже все в ньому вже є прочитаним і зрозумілим.
•
Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди..
•
Життя таке, яким ми його робимо. Воно дає нам різні випробування, і що незначніша людина, то менше цих випробувань
•
Стояти на роздоріжжі, на перехресті вітрів хоча б раз у житті доводиться кожному. Але піти НОВОЮ дорогою – доля обраних
•
Ми живемо, як мушлі на дні моря... Ми гадаємо, що шари води - невідворотні, а наші щільні стулки зачинено назавжди. Коли накочується буря, ми б'ємося одна об одну, перетасовуємося, ранимо тих, хто поруч. І забуваємо, що всередині кожної найменшої мушлі мертвим вантажем лежить перлина! Треба лише розкритися і не соромлячись показати її. І тоді назустріч тобі так само розкриються інші.
•
Нехай у тобі завжди буде сила трьох ножів! Перший - щоб відтинати минуле, хоч яким воно було, і йти вперед, другий - нехай буде зовсім маленький, як срібна голка, котра має стирчати в серці, щоб ти завжди могла відчувати біль і співчуття, а третій - щоб боронитися від ворогів
•
...світ ніколи не може стати досконалим,а час ніколи не повертається назад
•
…не багато чоловіків могли з першої зустрічі вловити її особливий магнетизм. Для цього треба бути гурманом…
За книгою Ірени Роздобудько «Зів’ялі квіти викидають» знятий чотирисерійний художній фільм «Осінні квіти» (режисер Ахтем Сейтаблаєв)
Фільм вийшов душевний, добрий, у деяких моментах він відчутно зачіпає найважливіші струни в душі людини. Гра акторів – окрема тема. Адже у фільмі задіяні справжні зірки - Валентин Гафт, Людмила Чурсіна, Вікторія Ісакова, Світлана Немоляєва, Олена Захарова, Олексій Корнєв…
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
|
|
