До Відня, столиці Австрії, поетеса приїхала з надією на те, що їй зроблять операцію і «митарства нарешті закінчаться».  Але дива не сталося. Австрійський хірург відмовився оперувати хвору ногу пацієнтки, та порадив звикати до «апарата» (протеза) і їхати в літку у теплі краї… Сорок днів проведених у Відні, залишили глибокий слід у Лесиній душі. В листі до брата Михайла Косача поетеса писала: «Тепер мене більш ніж коли опанували Drang und Sturm». Про «бурю і натиск», що їх пережила Леся Українка на початку 1891 року у Відні, виразно свідчать її листи, надіслані з Відня. «Перше враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ – кращий світ, вільніший. Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить…» (17 березня 1891 року). Але тепер, на чужині, гострота «рідної» неволі ставала ще дошкульнішою. Недарма у Лесиних віршах, поемах і драмах раз у раз виринатиме  зловісний образ тюрми, що її треба зруйнувати – як Карфаген! – заради свободи людини і нації. В одному з віршів 1891 року «Сон» поетеса  писала :
Страшне повстане скрізь землі рушення.
І з громом упадуть міцні будови.
Великий буде жах, велике й визволення!
Тоді впадуть всесвітнії окови…



І ця картина історичної драми, драми «великого визволення» з’явилася в творчості поетеси невдовзі після Відня! Саме у Відні вона зустріла своє 20-ліття. Про те, яке враження справили на Лесю Українку  твори Ольги Кобилянської, з творчістю якої вона ознайомилася перебуваючи у Відні та  враження поетеси від побаченого політичного життя у Відні та про  цікаві сторінки з біографії ви можете прочитати у статті :
Панченко В. Мені сором, що ми такі невільні…»Drang und Sturm Лесі Українки: віденські епізоди 1891 року / В. Панченко // Український тиждень. – 2014. - № 45. – С. 46-50.

Л. Стадницька