Книги Ніни Мініч з інтересом читають не тільки жінки, а й чоловіки. Адже пише вона про найважливіші істини буття: жити без любові просто неможливо, а кохання без страждань і болю – не буває. «Вірші і проза» - таке словосполучення Пушкіна у певній мірі характеризує сутність збірки Ніни Мініч «Любіль» (любов та біль). Вона майстерно відтворила в ній прозу – одноманітність життя звичайної жінки і поезію нерозгаданої жіночої душі. Педагог, журналіст, психолог… Всі ці професії гармонійно поєднала в собі авторка збірки, що народилася, здається, з найпотаємніших глибин її вразливої душі. Понад двадцять років вона живе і працює у Рівному і свої книги будує на реальних долях людей, з якими доводилося зустрічатися на життєвих дорогах. Бажання любити, насолоджуватися коханням попри буденність життя, сімейні проблеми, складність міжособистісних стосунків – основний мотив життєвих історій, описаних Ніною Мініч у першій частині збірки. Вона не тільки розповідає про складні ситуації, які трапляються у житті, а й пропонує різні шляхи їх розв’язання. «Кажуть, інколи в житті людини бувають такі яскраві спалахи, після яких усе стає темним і безколірним. Любіль, любов, що переростає у нестерпний ниючий біль душі, з яким спроможний справитися хіба що його Величність Час» . Тема поетичної частини книги – тема кохання, яке не відбулося.

Волею долі, а чи ненароком

Ми зустрілися за 20 років?

Випадково, а чи навмисно

Ми зустрілись,

Чому ж так пізно?

Мої руки в твоїх долонях,

А у тебе вже сиві скроні…