«Листи у вічність» українського поета-класика Василя Стуса заслуговують на окрему увагу та пошану читача. Трагічна, велична й вічна постать поета, що сам на сам змагався з несвободою і невіглаством, є певним уособленням усієї духовної історії нашого народу. Роль, яку відігравала постать Василя Стуса у розвитку української літератури ХХ століття, відновленні української державності та національної ідеї важко переоцінити. Гранична чесність, мабуть, найхарактерніша риса Василя Стуса - поета, особистості, громадського діяча, який не лише прожив яскраве, героїчне життя, а й зумів піднести людину до рівня її долі та покликання у слові. Василь Стус був неземною людиною. Він творив свій світ, який зараз цікавий не лише в Україні саме тому, що - універсальний. У ньому закладені конфлікти «особистість - середовище», які доводиться долати завжди. Василь Стус навіть у найтяжчі хвилини життя твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом. І ця його непоступлива віра в моральний абсолют виявилася прозорливішою за розпачливе примирення з дійсністю багатьох із нас. Читаючи його твори, його листи, відчуваєш  настільки вільно, настільки особисто, говорив поет про цінності, переконання, етичні координати. Здається, у реальному світі так просто й прозоро не може бути, а Василь Стус так жив і так писа в. До збірки ввійшли твори Василя Стуса, що є золотим спадком вітчизняної літератури.

Сховатися  од  долі  -  не  судилось.
Ударив  грім  -  і  зразу  шкереберть
пішло  життя. І ось ти - все, що снилось
як смертеіснування й життєсмерть-
Тож іспитуй, як золото, на пробу
коханих, рідних, друзів і дітей:
а чи підуть крізь сто своїх смертей
тобі услід? А  чи  твою  подобу
збагнуть  -  бодай  в  передкінці  життя?
Чи  серцем  не  жахнуться  од  ознобу
на  цих  всебідах?  О,  коли  б  знаття...
Та  відчайдушне  пролягла  дорога
несамовитих.  Світ  весь  -  на  вітрах.
Ти  подолала,  доле,  слава  Богу.
На  хижім  вітрі  щезне  й  ниций  страх.