Вітаю Вас, Гість
Головна » 2014 » Жовтень » 30 » Василь Шкляр "Маруся"
10:59
Василь Шкляр "Маруся"

 «Тендітна золотоволоса дівчина народилася для щастя. Але бурхливий 1919 рік — один із найдраматичніших в історії України — покликав її до боротьби за волю Вітчизни. Після загибелі братів, повстанських отаманів, шістнадцятирічна гімназистка Саша Соколовська стає на чолі тисячного війська. Відтепер вона - отаман Маруся. На шалику її козацької шапки напис «Смерть ворогам України!» Та навіть у вирі кривавих подій доля дарує їй щире кохання і шанс зберегти життя...» - це анотація до нового довгоочікуваного роману Василя Шкляра «Маруся».$CUT                    

Над цим романом автор працював майже шість років. Як і в «Чорному Вороні», тут за кожною подією стоїть історичний факт. Бойовий шлях отаманші Марусі тісно переплітається з героїчно-трагічною долею Української Галицької армії, яка наприкінці літа 1919 року визволила Київ від московсько-більшовицьких окупантів, проте волею злого фатуму опинилася на межі цілковитої загибелі. «Над тинами звисали кетяги стиглих вишень, кожен стрілець тягнувся до них очима (Миронові здавалося, що всередині у нього все вигоріло), але ніхто не зірвав і ягідки. Вони, галичани, краще за  дядьків у шинелях знали, що таке приватна власність. Вони були найдисциплінованішою армією у світі. Наймолодшою і найдисциплінованішою. Пройшовши сотні верств Великою Україною, вони не реквізували жодної крихти хліба, а коли настали жнива, пішли між боями по полях допомагати збирати врожай за п’ятий сніп. Були навіть жнивні сотні. Тоді всі побачили, хто такі галичани, яка їхня мова й честь». 
   
Коли читаєш роман, не полишає якесь дивовижне відчуття дежавю: неузгодженість дій командування, безконечні безрезультатні перемовини і, зрештою, наказ оточити, але не стріляти, підступ, зрада і безпрецедентний героїзм вояків. Москалі у Шкляра ніби списані з сьогоднішніх російських найманців "освободителей Донбаса": «Поглумитися над мертвим було ознакою їхньої доблесті. Вісімсот карателів відкрили вогонь по жалобній процесії»; … «… залиті кров’ю катівні, гори чоловічих та жіночих трупів (большевики називали це «разгрузкой тюрем от ненадежного элемента»), понівечені тіла з виколотими очима, відрізаними носами й вухами, - а тут, у Фастові, вони ще й натрапили на льох, у якому москалі живцем замурували родину з трьома маленькими дітками.» … «Удаючи, що шукають «бандитів», червоні вешталися по коморах, степках, заглядали в скрині, по запічках, й … гребли все, що підверталося під руку. Хліб, сало, полотно, заполоч, курей, - пір’я літало по всьому селі, - квашенину запихали в кишені й за пазуху, розсіл дзюрками витікав з-під холош. Від них ішов щурячий сморід, такий їдкий, що навіть коти розбігалися з диким нявчанням.  - Ну, вже всяких набачилися, - казали горбулівці, - німців, австріяків, кадюків, а такої  ненажерливої голосрачі ще не було».                        
    
Шляхетні галичани зіткнулися з підступністю і віроломством російських офіцерів, для яких не існує поняття про гідність і честь. «Наслухавшись байок про шляхетність офіцерів Білої гвардії, про їхню голубу кров і кістку. Антін Кравс ще не знав, що всі ці корнети Оболенські й поручики Голіцини перевершать у грабунках і мародерстві большевиків. Заливаючи горлянки вином і набиваючи черева реквізованою овечатиною, вони дертимуть з українського селянина останню сорочку. Перекидатимуть догори дном його скрині, примовляючи: «Дєньгі бєрьом стариє, но адьожку новую»… «Москаль як не вкраде,то не дихне, - сказав Чехович», «… московіти , поріддя брехливе і підле».
   Головна героїня роману – юна дівчина Саша Соколовська. Вона виросла у сім’ї священнослужителя,  мала чотирьох старших братів, гарну освіту та світлі дівочі мрії. Однак «на їхню землю сунули червоні, білі, німці, поляки, тепер, дивися, поперли ще й жовті – китайці, десь узялися мадяри, лотиші, калмики, башкири, посунули якісь покручі-інтербригади, і не було їм ні ліку, ані зупину. Вся світова війна враз перекинулася в їхній Край, де начебто всі воюють проти всіх, а насправді точиться битва за Україну.» « … цілі орди кацапчуків перли в Україну в лаптях, постолах, калошах, чунях, вони ладні були бігти сюди босоніж, аби визволити братів-малоросів від оскаженілих петлюрівців, що намислили собі самостійне життя». … «… чужинець є чужинець і  ще жоден із них не приходив до нас із добром. Хай він буде червоний чи білий, сірий чи жовтий, а якщо попер на твою землю, то не питай у нього, що він думає робити далі, а покажи заброді, почім фунт свинцю на українському ярмарку». 
Першим очолив козацький загін наймолодший брат Лесик, по його смерті отаманом обрали Дмитра, далі Василя. Усі троє загинули через зраду. Старший брат був священником і зброю взяти до рук не міг, тож козаки не довго думали: немає Соколовського, то хай Соколовська буде. До того ж прізвище Соколовських для них стало гаслом. Так Сашуня Соколовська стала відважною отаманшою Марусею - грозою і страшним сном московських зайд. «Ви думаєте, мені подобається проливати кров? Я вчителька. І брати мої були вчителями. Ми не збиралися убивати. Але прийшов завойовник, і тут уже є одна правда: або він тебе, або ти його. Інакше не буває.» «… не всі  голови уціліють, але втрати у боротьбі завжди будуть меншими за ті, яких  ми зазнаємо в покорі».
 
Ця книга напрочуд сучасна і ті події столітньої давнини перегукуються з подями сьогоднішніми. Мабуть, ми отримали цю нову війну з «братським народом», бо забули про Сашуню Соколовську, забули настанови наших предків: «Тільки пам’ятай , синку, мою науку: якщо сі доведе мати діло з москалем, ніколи-ніколи йому не вір. Особливо сі стережи його, коли в тебе свято, коли похорон, коли найменше очікуєш його нападу. Найдужче пильнуй – коли москаль пропонує замирення. Тоді не дрімай, тоді він нападе неодмінно…». 
      
Якщо вам сподобався "Чорний ворон", то й "Маруся" вас не розчарує.

Хамедюк Анжела

 

 

 

Категорія: Прочитайте книги | Переглядів: 773 | Додав: art | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]