Собчук В. Від коріння до крони. Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV – першої половини XVII ст. / В. Собчук. – Кременець, 2014. – 508 с.
«Впливові родини з’являлися, розросталися, розпадалися на гілки, нарощували, відстоювали й втрачали свої володіння, проникали в інші регіони та згодом згасали й сходили з арени. Усе це дивним чином нагадує нам сучасну історію нашої держави, де донедавна так само впливові родини вирішували політичну та економічну політику держави.». Такі відгуки з’явилися на сторінках місцевих ЗМІ з появою нової книги-дослідження доцента кафедри суспільних дисциплін Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка й одночасно вченого секретаря Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника Володимира Собчука.

Вага родовитої знаті в суспільному житті зумовлює підвищений інтерес до неї. Автор спробував простежити зміни статусу нобілітету з князівськими титулами на тлі інших груп привілейованих землевласників, скласти максимально повну номенклатуру князівських родів, що володіли на Волині маєтками або займали тут посади, з’ясувати зафіксовані в історичних джерелах часові межі присутності цих кланів у регіоні, підсумувати дослідження щодо походження та шляхів появи їх на Волині.
Як зазначає автор: «Князівська гідність належала людині від народження. Правда, жінка могла отримати цей приз долі завдяки виходу заміж за його володаря, але тальки на час перебування в шлюбі та сидіння на «вдовиному стільці». Титули князів не тільки не надавалися, а й не відбиралися ні за які вчинки.». Вирватися з маси нобілітету з почесними званнями й перетворитися у впливових магнатів, з-поміж яких рекрутувалися претенденти на поважні уряди старостів, каштелянів і воєвод, пощастило порівняно невеличкій частині князівських родів. Більшості цих кровних спільнот судилося тільки втішатися своїми титулами.
За триста років – з кінця першої половини XIV до середини XVII ст. – історичні джерела фіксують на Волині у якості володарів династичних наділів, приватних землевласників та урядників представників 46-ти князівських родів , шістнадцять з яких належали до Гедиміновичів, одинадцять були нащадками Рюрика, один походив із регіональних литовських правителів, ще один отримав титул від глави Священної Римської імперії, а коріння решти сімнадцяти дискусійне або невідоме взагалі.
За привілеєм Волинської землі, на початку XVI ст. князі мали ті самі імунітетні права, що й решта знаті. Під час укладання Люблінської унії Сигізмунд Август гарантував титулованій знаті Волині (та інших земель Великого князівства) належні їй честь і гідність , та оскільки князівські титули суперечили принципу формальної рівності нобілітету Речі Посполитої, у 1630-х роках спровокували тривалі дискусії.
Не будемо зупинятися на усіх гілках родової знаті, які дослідив та представив читачеві автор. Кожен куточок Волинської землі представлений тут своїми родовитими іменами. Що ж можна дізнатися про Рівненщину та її місцеву знать зі сторінок книги? Окремими підрозділом автор виділив Ровенську волость: її формування, склад та власників.
Формування Ровенської волості започаткував князь Семен Васильович Збаразький. У першій згадці, датованій кінцем 1461 р., він постає як князь Несвізький. Село Рівне вперше згадане в листі великого князя Свидригайла 1434 р. слузі Єсифу Чусі на 300 кіп грошів на волості Басово в Луцькому повіті. Наприкінці 1461 р. Семен Васильович Несвізький, пізніше відомий як Збаразький і як Колоденський, придбав у зем’янина Івашка Дичка двір і село Рівне з кількома присілками, 1463 р. в результаті поділу з братами родових володінь отримав сусідній двір Двірець, 1470 р. купив кілька сіл у холмського каштеляна Ванька Кирдійовича. У руках князя опинилися також маєтки, що потрапили під час поділу братам, і володіння батькового брата Юрія Несвіцького. З усіх цих надбань склалася нова волость, центром якої стало Рівне.
Аристократичні роди, похідні від князів Несвідських, причетні до 24-х замків Волині XV – першої половини XVII ст. Переважна більшість цих споруд знаходилася на півдні Волині, у Луцькому повіті лежали тільки три замки (Рівне, Перемиль, Муравиця), а у Володимирському – усього лише один (Порицьк). Три оборонні споруди (Колоден, Рівне й Перемиль) разом із підпорядкованими їм округами в першій половині XVI ст. відійшли до Острозьких і Сангушків, але на грані XVI й XVII ст. володіння нащадків князів Несвідських поповнилися такою самою кількістю нових замків.
Після смерті князя Колоденського його вдова Марія перебралася сюди на проживання, оскільки фігурує в історичних джерелах як княгиня Ровенська. Формування волості з центром у Рівному завершив у першій третині XVI ст. князь Костянтин Острозький, який отримав 1518 р. цей комплекс маєтків завдяки шлюбу з їх онучкою Тетяною/Ганною Гольшанською. Ілля Острозький записав волость у чималій сумі грошей своїй дружині Беаті з Костельця, але після його смерті молодший брат Василь піддав права вдови сумніву, тому з 1540-го до 1546-го року замок і належна до нього округа перебували під секвестром. За декретом Сигузмунда Августа, винесеним 18 жовтня 1546 р., замок Рівне відійшов разом із волостю вдові Іллі Острозького, та видав княгині видимус листа на Рівне підтвердивши цим його автентичність. Повернувши волость, восени 1548 р. княгиня Острозька фундувала в Рівному костел Успіння Діви Марії. 1565 р. княгиня Острозька передала свої права на волость другому чоловікові Ольбрахту Лаському, а той завів її у великі борги й 1570 р. відступив королю Сигізмунду Августу. 1574 р. Василь-Костянтин Острозький відсудив Рівне для своєї племінниці Гальшки Іллівни, але залишив Лаському в довічну оренду, а 1585 р. викупив у його кредиторів. Під час поділу 1603 р. синами князя його володінь перепала Олександру, далі внаслідок передчасної смерті останнього тривалий час перебувала в руках його вдови, 1621 р. за черговим поділом дісталася дочці Катерині, заміжній за Томашем Замойським, а після смерті князівни 1638 р. відійшла в ту частину спадщини, яку отримав її син Ян.
Ровенська волость становила один із великих комплексів маєтків. Історичні джерела останньої третини XV ст. фіксують у комплексі з Рівним 27 поселень. На кінець першої половини XVII ст. волость нараховувала 34 поселення. У спадщині Острозьких комплекс займав досить поважне місце.
Виняткову цінність у книзі мають додатки: перелік карт, генеалогічні схеми, таблиці, акти, що істотно посилює можливості для формування цілісного уявлення про князівські й шляхетські роди Волинського регіону. Як і належить, органічною складовою праці є список використаних джерел і літератури. Є в книзі покажчики імен і географічних назв.
Перелік відомих постатей історії і культури, пов’язаних з Волинню, вражаючий. Власне тут, на Волині, були родинні гнізда багатьох відомих у Східній і Центральній Європі родин. Тож час дізнатися більше про родовитих волинян…

Карпінська Тетяна