У світі небагато письменників, чия творчість настільки сильно резонує з сучасною українською літературою, як романи одного з найпопулярніших письменників сучасної літератури Умберто Еко. Цього автора авантюрно-цікаво порівнювати з Андруховичем та Єшкілєвим, з Курковим і Матіос, з Малярчук та Дерешем, із Дяченками й Шевчуком, скажімо так, непростими письменниками першого ряду. Усі вони, як і Еко, творять під знаком необароко.

Бароко, якщо коротко, — це система символів, здатна до саморозвитку. Автор, що перебуває під впливом барокового тяжіння, мимоволі стає деміургом: творить світ, котрий, зрештою, неминуче виходить з–під контролю. Головне професійне завдання такого письменника — переконати читача, що він таки контролює власний сюжет, а головне — поведінку своїх персонажів. Як пише Умберто Еко, «брехати — гріх! Але свідчити про те, у що сам віриш — гідний чин!»

Роман «Бавдоліно» - це гостросюжетна проза, історичним фоном якої є Хрестові походи, легенда про християнське царство на Сході, сказання про пошуки Ґрааля. Підліток на ім'я Бавдоліно випадково зустрічає імператора Священної Римської імперії Фрідріха 1 Барбароссу та допомагає йому вибратися з лісу, в якому той заблукав. Ця зустріч стає початком неймовірних пригод, які «переслідують» Бавдоліно протягом майже 50 років. Але пригоди і гостросюжетність — це не головне. «Бавдоліно — це втілена радість розказування», — сказав Еко про свого героя. Бо Історія — це не те, що колись було, Історія — це те, що розповідається.

Тихова О.