Вітаю Вас, Гість
Головна » 2016 » Серпень » 28 » Українська церква як складова української культури
16:44
Українська церква як складова української культури

   Після подій на Майдані та російського військового вторгнення в Україну все більше людей переходить з церкви Московського патріархату до церков інших конфесій. Роблять вони це зазвичай інтуїтивно, відчуваючи фальш, облуду, агресивність, а подекуди, відверту ненависть до всьго українського з боку священників Московського патріархату. Маніпулюючи такими поняттями як "канонічність" і "неканонічність", "благодатність" і "неблагодатність" церковні прислужники Кирила зомбують довірливий люд, формують в їхній свідомості образ якогось уявного ворога серед своїх же братів во Христі, називаючи прихожан інших конфесій "розкольниками", "нечестивими", "віровідступниками" і т. п. Ніби московська церква перша, єдина і єдиноправильна. 
    Спираючись на історичні факти, розвінчує міфи "першості" московської церкви і "неканонічності" церкви української академік Валентин Яблонський у своєму дослідженні "Українська церква як складова української культури" 
(Яблонський В. Українська церква як складова української культури / В. Яблонський // Українська культура. - 2016. - № 3-4. - С. 28-39). 
    Неможливо у невеликому блозі передати зміст цієї надзвичайно цікавої і змістовної статті. Та це й не має сенсу - варто прочитати весь матеріал. Однак, я спробую передати кілька основних тез, аби краще донести інформацію про зміст.
    - Українська православна церква бере свій початок з 988 року, від Хрещення Русі.
    - Протягом IV-VIII ст. на "Вселенських соборах", що супроводжувалися розколами церкви, виділенням, засудженням та оголошенням окремих течій єресями формувалися правові засади християнства, виникло п'ять автокефальних церков: Римська, Константинопольська, Александрійська, Антиохійська та Єрусалимська.
    - У 1054 р. відбувся розкол церкви на католицьку та православну. Після цього Римська церква пішла своїм шляхом розвитку, прийняла нові догмати, а православна розвивалась своїм шляхом. У ній сформувалося 15 автокефальних церков. Константинополь утвердився як перший престол православного світу.
    - Українська церква аж до кінця ХІІ ст., тобто близько 150 років займала нейтральну позицію в розколі 1054 року. За свою 1000-літню історію вона фактично 700 років була незалежною в юрисдикції Царгородського (Константинопольського) патріархату, і як  найстарша митрополична кафедра у Східній Європі, була церквою-матір'ю для всього слов'янського Сходу, включно з Росією. Московія, прийнявши в 1227 р. від Київської Русі християнство з його візантійськими правилами, фактично ніколи їх не дотримувалася.
    -  Цар Федір, користуючись із відвідин  Москви Антиохійським патріархом Іакимом (1586), а згодом Єремією ІІ (1588 р.), просив їх заснувати московський патріархат, але ті відмовилися, за що Єремію ув'язнили і під загрозою смерті, змусили погодитися.
    - У 1686 р. без згоди Царгорода, Київську митрополію було виведено з Константинопольської патріархії і включено до складу Московської церкви. Врешті Царгородський патріарх Діонісій за "три сорока соболів і двісті червоних" зрікся зверхності над Київською митрополією і Українська православна церква силою була приєднана до Московії, за що Діонісій був позбавлений патріаршества.
    - Таке становище української церкви збереглося до Першої світової війни, боротьба в якій за українську державність супроводжувалася боротьбою за українську церкву.
    - У 1918 р. екзарх Російської церкви Михаїл Єрмаков своїм указом позбавив усе українське духовенство священного сану та скасував Всеукраїнську православну церковну раду, а Собор Московського патріархату, не погоджуючись на автокефалію Української церкви, надав їй лише автономний статус. Проте 1 січня 1919 року Директорія УНР проголосила "Закон про автокефалію Української православної церкви", а 22 травня 1919 р. протоієрей Липківський провів перше богослужіння українською мовою. Так народилася українська автокефальна православна церква.
    - Зі встановленням радянської влади розпочався фронтальний наступ на УАПЦ. Впродовж 1926-1937 рр. священство УАПЦ (36 єпископів та понад 3000 священників) було повністю винищене більшовицьким урядом і УАПЦ "самоліківдувалася". 
    - Першим кроком повоєнної релігійної політики новоявлених більшовиків була окупація Української автокефальної православної церкви на Заході України Московською церквою та ліквідація Української греко-католицької церкви.
    - Із середини 80-х років в Україні розпочався поцес оновлення церков, відродження УГКЦ.
    - В червні 1990 р. в Києві відбувся Всеукраїнський православний  Собор, який підтвердив факт утворення УАПЦ та обрав патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава (Скрипника), представника колишньої Автокефальної церкви Польщі, який тимчасово об'єднав УАПЦ України з УАПЦ США та діаспори, що вели свій "родовід" від канонічної Православної церкви Польщі.
    - У 1992 р. була підтримана ініціатива Президента України Л. Кравчука про об'єднання УАПЦ та РПЦ. Патріарх Мстислав не визнав цього об'єднання.
    - 1-3 листопада 1991 р. Всеукраїнський помісний Собор УПЦ, дотримуючись усіх канонів, одноголосно ухвалив постанову про автокефалію своєї церкви і звернувся до Руської православної церкви з проханням сприяти визнанню Київського Патріархату. Але Москва, не опротестовуючи законність рішень Собору УПЦ, стала у жорстку опозицію до УПЦ, була спроба усунути митрополита Філарета від управління церквою. Грубо порушуючи приписи канонічних правил щодо права держави мати свою церкву, статут УПЦ і постанову Архієрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, 26 червня 1992 р. патріарх Алексій ІІ скликав у Харкові "собор" (збори єпископату УПЦ), на який не запросили митрополита Філарета і без слідства засудили його до звільнення з посади із забороною у священнослужінні. На місце Філарета було обрано Ростовського митрополита - Володимира (Сабодана). Це був політично виважений Москвою крок щодо збереження за собою Української церкви та її пастви.
    - 13 серпня 2014 р. (після смерті Владики Сабодана) архієрейський СоборУПЦ МП обрав нового предстоятеля - ним став Чернівецький митрополит Онуфрій, який заявив: "Голодомор - это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни, которая восстала против себя самого, против бытия человека. Есть такое украинское выражение, немного вульгарное - катюзі по заслузі. Мы получили то, что заслужили"!!!? Він також  продемонстрував свою зневагу до смерті тих українців,  які загинули на полях АТО, не піднявшись разом з усіма 8 травня 2015 року на урочистому засідання Верховної Ради України. Усе таким чином, стало на свої місця. Курс церкви залишився незмінним, московським, сподівання на надання їй українського змісту не виправдалися.
    - Різну роль церква виконувала в різні часи, залежно від наданого їй місця в державі. До 1654 року - це була Українська церква, яка разом зі своїм народом відстоювала віру та вольності. На Січі і навіть в армії Хмельницького, в очолюваній ним національно-визвольній боротьбі поряд із гетьманом було духовенство. Опісля Україну поглинула Московія і її церква стала одним із знарядь русифікації України. Цю місію вона виконує і сьогодні.  
    - Ми повинні будувати нову церкву не на анафемах і прокляттях, а на Христовій любові та єдності. 

Цим постом мені хотілося привернути вашу увагу до статті Валентина Яблонського. У ній, крім зазанчених, піднімається ще багато дуже важливих і складних питань. Тож не обмежуйтеся прочитанням лише наведених "уривків" - прочитайте весь матеріал. Це буде корисно всім, незалежно від релігійних уподобань. Ціна питання - розуміння власної історії, наше мабутнє. 
Журнал "Українська культура" №3-4 за 2016 рік (де матеріал опубліковано) ви без проблем знайдете у бібліотеках свого міста.

Анжела Хамедюк.
        
     

Категорія: Прочитайте журнали | Переглядів: 294 | Додав: art | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]