Новий історичний роман Ганни Ткаченко «Спалені мрії» покликаний пролити світло на ті страшні історичні події, що десятиліттями замовчувалися та витравлювалися комуністичною владою з людської пам’яті. На сьогоднішній день багато сучасних українських авторів звертаються до подій Другої світової війни, Голодомору та колективізації, щоб переосмислити ці трагічні сторінки історії.

Головна героїня роману Мар’яна Затоцька мріє про щасливе майбутнє для своїх чотирьох дітей. Це така проста материнська мрія — добре виховати дітей, поставити їх на ноги, забезпечити майбутнє, випустити у світ та дочекатися онуків. Щастя може й не знайти дорогу до села, а біда завжди знайде. Війна вривається зненацька в їхнє життя та забирає їхнього батька Федора, що так і не повернеться додому. Безжальна трикутна похоронка «Пропав безвісти» прирече Мар’яну на чекання та запалить слабкий вогник надії, що чоловік повернеться живим. А виживати Мар’яна якось мусить, хоч заради дітей. Життя кидає нові виклики — спалена німцями хата, поневіряння по родичах з дітьми. Війна німецьким чоботом пройшлася по кожній родині. Як же чекали Березівці визволення від німецької окупаційної влади, такі великі надії покладали, мріючи про нове життя! Усі розуміли, що все зміниться, не буде так, як до війни (ні голоду, ні здирницьких податків та роботи в колгоспі за палички — трудодні).

Палають їхні мрії, горять яскравим полум’ям, перетворюючись на попіл та розвіваються вітром по землі. Несе вітер їхні надії на добре щасливе життя далі на Захід, де люди краще житимуть, навіть німці, що програли війну. А про що селяни мріють? Про можливість працювати на своїй землі, отримувати за роботу гроші, обирати на посаду голови колгоспу «свою» місцеву людину («Тут в першу чергу комуністом треба бути, а вже потім уміти хліб виростити» — іронізує Григорій), вивчити дітей та оженити. Тихо причаїлася в душах людей ще одна, не виказана вголос мрія, яка щемить у кожного в грудях. Україна. Вільна. Незалежна. Але за цю мрію боротимуться вже нащадки героїв книги.

Ганна Ткаченко своїм романом «Спалені мрії» звертається до сучасників з єдиним проханням — цінувати Незалежність і свободу рідної землі, та застерігає на майбутнє. Лише вивчивши уроки історії, можна сподіватися на щасливе майбутнє. І нехай мрії не горять…

В.Бендюг