Головна
»
2013
»
Жовтень
»
16
» Теодозія Зарівна Вербовая дощечка
|
11:22
Теодозія Зарівна Вербовая дощечка
|
|
«Ой, не шуми, луже, дуже,
Ти, зелений гаю, Не завдавай серцю жалю, Бо я в чужім краю... » Саме так почуваєшся, читаючи цю несподівано українську книжку. Попри всю твою власну українськість, попри те, що спостерігаєш описувані пейзажі щодня, почуваєшся так, ніби все написане далеке від того краю, у якому живеш, - у книзі тої України більше, ніж її є насправді... Текст «Дощечки» автора Теодозії Зарівної пересипаний піснями - тими, які знаєш із дитинства і тими, яких не чув ніколи. Дивно, але вони кожного разу та зачеплять якусь заіржавілу струну глибоко на горищі душі, якщо душам взагалі властиво мати горища. Багато в книзі пекучого болю, багато такого, від чого скимлить у грудях і смокче десь під шлунком. У ній історія справжня, історія мого народу - зумисне чи від збайдужіння молодих замовчувана і забута. Авторка значно старша за мене, свою читачку, і тому мені важко її зрозуміти до кінця, але її мудрість і досвід викликають повагу й трепетну цікавість. Здається, їй байдуже до того, що про неї подумають її читачі, чим дорікатимуть критики. Вона пише, що думає, що допекло, що не дає спокійно спати. У книзі поряд зі смутком - тонкий сарказм, поряд із відлунням старих образ - мрійлива довіра до світу, у якому, може, і не трапляється див, але у якому таки трапляється щось справжнє. Стара хата, добра людина, дивовижний чоловік і глибокі почуття. Світ, у якому можна щиро співати дуетом. Велику частину тексту можна розбити на цитати й оповідати їх дітям. Глибинність зболеної розповіді чіпає за живе там, де думаєш, давно серце згрубшало й оніміло. І хоча де-не-де написане здається затягнутим, перенавантаженим, вже аж занадто жіночим і персоналістським, проте прочитується щось між рядками таке непритворне, нефальшиве, що не дозволяє відкласти книжку в бік і перемкнутися на сучасну реальність. |
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
|
|
