Головна
»
2013
»
Липень
»
30
» Таня Малярчук. Біографія випадкового чуда
|
13:52
Таня Малярчук. Біографія випадкового чуда
|
|
В
українській
літературі,
на
думку
літературознавців,
існує надзвичайно
цікава
лінія
жінок–чарівниць художнього слова. Її
розпочала
Ольга
Кобилянська,
а згодом продовжили
Ніна Бічуя (60 -70 -х
рр. ХХ ст.) та Галина Пагутяк (80 – 90 – х
рр. ХХ ст. ). На початку ХХ
ст.
її підхоплює
і з новою
силою розвиває
Таня
Малярчук.
Таня Малярчук - особлива і захоплива. Вона має
винятковий літературний талант, вона - надзвичайна літераторка з вражаючим
відчуттям мови.
У її прозі дивує
якась передчасна і надмірна дорослість
:
вона дивиться на світ очима людини з
великим внутрішнім досвідом та особливим
баченням світу.
Таня Малярчук автор книг
Ендшпіль Адольфо, або троянда для Лізи, 2004
,
Згори вниз. Книга страхів,
2000,
Як я стала святою, 2008
,
Говорити,
2007, Звірослов,
2009,
Божественна
комедія (2009)
, Біографія випадкового чуда, 2012.
Головна героїня
"Біографії випадкового чуда"
Лєна - добросердна дівчина, яка допомагає
нещасним людям і бездомним тваринам,
забуваючи про власне життя. Усі герої книги мешкають у
містечку Сан-Франциско, за гротескним життям якого можна побачити прозору
алегорію сучасного українського буття. "Біографія випадкового чуда",
напевно,
допоможе
скласти уявлення про сучасну українську
антропологію
.
Н
априклад, чому українці п'ють горілку у немислимих для
західних європейців дозах? Тому що "горілка - це індикатор морального і
матеріального стану суспільства. Її п'ють не тому, що вона є, а тому, що немає
нічого іншого. Ані роботи, ані віри, ані майбутнього. Коли з'явиться хоч одне з
трьох, горілку не питимуть".
Таня
Малярчук пише про дівчинку Лєну, яка почала шукати чудо ще з дитячого садка.
У
Лєни в житті все завжди було не по-людськи, починаючи з імені. Лєну, як і всіх
дітей українського міста Сан-Франциско, вчили, що треба бути Оленкою і не
зраджувати пам'яті дідів-прадідів, які померли за Україну, хоча дід Лєни був
іще живий.
Вихователька-росіянка
в садку сказала, що з Лєни вийдуть великі люди, і розповіла Лєні про райдугу і
чудо. Виховательку вбила кульова блискавка, і в Лєни в житті так усе й пішло:
не по-людськи.
Лєна
дружила із найбільш затюканою однокласницею, яку називала Пес, росла разом із
поколінням інтелігенції, включно з батьками, на базарі, який раптом став
центром життя. Потім – не нашкрібши досить хабаря – вступила не на філософію і
не на фізику, а на фізкультуру. А потім раптом зрозуміла, що окрім неї, ніхто
не захистить бродячих псів, яких здають у китайські ресторани, і інвалідів,
яким треба прийти й стояти в черзі, щоб отримати інвалідний візок.
Таня
Малярчук – можливо, найбільш багатообіцяючий прозаїк в Україні. Вона не
дозволяє собі обірваних сюжетних ліній чи персонажів, які не виконують важливої
ролі для сюжету. Але що важливіше, ніж технічна майстерність, це що її роман
крає серце. Він живий, і він не про ідеологічну боротьбу чи історичну
несправедливість, а про людей, добрих, злих і нещасних. А також про чудо.
Хоча
, найбільше чудо для нас всіх
– це
те,
що в сучасній Україні пише
автор із таким запасом людяності.
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
|
|
