У 1989 році в Києві вийшла книга якою зачитувалися, за якою створювалися черги у бібліотеках.  У книзі: автобіографічна повість Айседори Дункан "Танець майбутнього" та її стаття "Моє життя", в другій частині видання - спогади Іллі Шнайдера "Зустрічі з Єсеніним" і документальна частина - відгуки про Дункан її сучасників.
На жаль нинішня молодь мало знає про творчість всесвітньо відомої американської танцівниці, однієї з основоположниць танцю “модерн”. З 1921 до 1924 року вона жила у Росії, організувала власну студію, була одружена з Сергієм Єсеніним. Не дивлячись на прижиттєву славу, особисте життя Айседори наповнене трагічними подіями. Це описано у її мемуарах.
“Характер дитини визначаєтьсч вже в лоні матері. Перед моїм народженням мати пережила трагедію. Вона не могла нічого їсти, крім устриць, які вона запивала шампанським. Якщо мене запитують, коли я почала танцювати, я відповідаю - у лоні матері. Можливо через устриці та шампанське”.
Так починаються мемуари Айседори Дункан, жінки, яка з самого першого подиху жила танцем і присвятила своє життя пошукам нового, “вільного танцю”.
Спогади вражають легкістю стилю. Це не нудні мемуари з масою непотрібних деталей - це захоплюючий біографічний роман. Все життя Айседори сповнене загадками і таємницями. Вже змалечку вона починає танцювати категорично відкидаючи класичні канони танцю, вважаючи його неприроднім. У 13 років дівчинка залишає школу і займається виключно музикою і танцем.
Фінансовий стан сім’ї Дунканів не найкращий і у 18 років Айседора переїздить до Чикаго. Там вона виступає у нічних клубах, де її представляють як “екзотику”, бо дівчина танцювала босою і у хітоні, чим неабияк шокувала публіку. Але її не влаштовувала така ситуація. Айседора шукала глядача, який належним чином оцінить її мистецтво. Тож сім’я переїздить до Англії. Там юна танцівниця знаходить прихильників навіть серед членів королівської сім’ї. Однак, інтерес до її творчості зменшується і Дункани перебираються до Німеччини, пізніше - до Греції.
Тут Айседора ініціює будівництво храму на пагорбі Копанос для танцювальних занять (тепер - це Центр вивчення танцю Айседора і Раймонд Дункан). Виступи Дункан у храмі супроводжував хор з десяти відібраних нею хлопчиків-співаків з якими вона з 1904 року давала концерти у Відені, Мюнхені, Берліні.
Далі розповідається про її поїздку в Росію. Саме в цей період вона знайомиться з павловою і Ксешинською які мали великий сплив на її подальшу творчість.
Все життя Айседору супроводжувало кохання, не завжди воно було довгим і радісним. Вона часто закохувалася, була не байдужою до талановитих людей. Особливу любов Айседора дарувала своїм дітям,які у ранньому віці загинули у автокатастрофі. Після смерті дітей жінка ще довго не могла оговтатися.
Мемуари закінчують на історії, у котрій Айседора закохалася у свого піаніста, який у свою чергу зрадив її з її ж ученицею. Дункан втікає від свого горя у Росію, сподіваючись знайти там шанс на засливе життя. На цьому мемуари закінчуються. У продовженні від редакції розповідь про її життя у Москві, про її знайомство з Єсеніним і про трагічну смерть.
Ця книга варта того, щоб її прочитали. Тільки так можна зрозуміти якою булла Айседора Дункан.
Анжела Хамедюк