Кушпет Володимир «Старцівство: мандрівні старці-музиканти в Україні (Х1Х– поч. ХХ ст.)»

Ой, гук, браця, ой, гук, браця!
Де старці бредуть?
Та веселая ж та доріженька,
Куди вони йдуть…
В Україні часів Відродження, Бароко та Просвітництва різні за соціальним статусом люди любили співати і грати на різних музичних інструментах – кобзах, козацьких лютнях, бандурах, бандурках, торбанах, лірах тощо. Кожна соціальна група мала свої естетичні вподобання та репертуар. А селами аж до початку ХХ ст. мандрували народні співці – музики, які супроводжували свій спів грою на кобзі, бандурі, лірі. Серед народу їх називали «старцями» або «дідами». Вони століттями виконували особливу духовну місію серед простих людей і створили той унікальний пласт української культури, який до сьогодні залишається не до кінця вивченим і розгаданим.
Ой, заросло, зацвіло
Дороги не видно…
Ні проїхать, ні пройти,
Ні коня провести…
А ми тута ходимо
По лісі, по рослі,
Та все Бога просимо
Любові – милості.
Ой дай, Боже, добра людям.
Добра та підмоги
На тяжку годиноньку
На нещасну долю…
Роди, Боже, жито людям,
Жито і пашницю.
А для вола та для коня,
Ще й трави копицю.
Ой, гук, браця, ой, гук, браця!
Де старці бредуть?
Та веселая ж та доріженька,
Куди вони йдуть.
«…Довго ж так старці співали. Співали вони і «про світ Божий», і про Дунай з Дніпром, про святого Юрка і про гору Почаївську та Божу матір. І про що тільки вони не співали? Кінчили старці спів й вдягнули шапки на голови…».В народі старці зовсім не асоціювались з жебраками, а сприймались як мандрівні співці, містичні посередники між Богом і людьми.
Мабуть, моральні та духовні чесноти цих людей, поєднані з глибокою народністю Їх світогляду, й утворили таке унікальне  духовно - культурне явище в Україні, як старцівство. Незрячі співці – музики були плоттю й кров’ю свого народу. Саме вони створили унікальну систему духовної та виконавської освіти, організували професійні об’єднання і саме вони протягом віків оберігали духовні та виконавські традиції українського народу від чужих впливів. Їхні заслуги перед Україною надзвичайно великі, але маловідомі загалу і тому потребують вивчення, визнання та достойної оцінки. Сьогодні ми не маємо повної  інформації про цей феномен, бо втрачено більшу частину пам’яток усної старцівської культури ( самі старці тримали всі відомості про себе в таємниці), забуто імена її носіїв, багато матеріалів було знищено або спотворено …
Ця книга стала першою спробою дослідити феномен старцівства, вивчити та узагальнити  діяльність незрячих мандрівних співців – музикантів: кобзарів, лірників та бандуристів. Автор на основі документальних фактів  досліджує історію старцівства, показує його високу духовну місію . « Уся старцівська інституція (світогляд, структура, організації, «Устиянські книги», репертуар, обряд висвячення, спосіб діяльності та життя…) базувалося  на цінностях християнської філософії та мала релігійний характер…». Водночас автор  акцентує увагу на  музичних інструментах старців, традиційних способах  і прийомах гри на кобзі, бандурі. Розглядає жанри і тематику їх репертуару - «Плаче душа і ридає». Оце по хатам ми співаємо». Книга містить багатий ілюстративний матеріал, нотні зразки творів .
Можливо, для когось із читачів відкриються нові, незнайомі досі сторінки українського життя, а дехто, можливо, змінить свою думку на предмет: хто такі Старці і що таке старцівство?

Галина Конарчук