Пшеничний М. «Собори душ своїх бережіть…» : (до 100-річчя від дня народження Олеся Гончара і 50-річчя його роману «Собор») : ювілейне есе – у листах, щоденниках і споминах. Ч. 1 / М. Пшеничний ; ред. Л. Пшенична. – Дубно : МП, 2018. – 48 с.

Класик української літератури Олесь Гончар уже належить історії. Його творчість відома. Але є в багатогранній долі письменника сторінки, про які мало хто знає.

Рівненський письменник та краєзнавець Микола Пшеничний зібрав свої публікації про українського письменника, літературного критика та громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара (1918 - 1995). То ж листи автора «Собору» Олеся Гончара до Миколи Пшеничного, - з міста Києва в село Мирогощу, - спомини і роздуми про те, чого не маємо права забувати, безперечно, стануть ще кількома штрихами до його ювілейного літературного портрета.

Про епістолярні стосунки з Рівненщиною розповідають і щоденники Олеся Терентійовича. Скажімо, його запис 2 квітня 1971 року: «Сьогодні при реєстрації подають телеграми з України: харківські, ровенські десятикласники вітають з завтрашнім днем народження… Оці тільки й не забувають. Голос чистих сердець, як він багато говорить тобі…».

Коли Олесь Гончар вперше побував на Рівненщині, зокрема в Острозі, він написав: «На скелі, на моноліті стоїть Остріг…». Наш край він любив особливою любов’ю, адже саме тут – витоки української культури: Пересопниця, Дермань, Остріг, Дубно.

А чи бував Олесь Гончар у Дубні? Так, бував, причому не раз, мандруючи із Києва до Львова – і назад. Про Дубно взнав ще школяриком, читаючи і перечитуючи гоголівського  «Тараса Бульбу». Полюбив він цього козарлюгу-відчайдуха на все життя.

Добрим словом згадує письменник і наших краян-політиків В. Червонія, В. Пилипчука, В. Мартиросяна, поета Олександра Богачука («Богачукові пісні співають і за океаном. Він помер у Рівному. В тому загадковому місті, де люди встають, коли виконується запорізький марш»); захоплюється, вперше побачивши віч-на-віч, іконою з Дорогобужа, Острозькою Біблією.

Миколі Пшеничному пощастило ще не раз зустрічатися з Олесем Гончарем, зокрема, і на Конгресі української інтелігенції. Ці незабутні побачення з Майстром Слова ніколи не матимуть кінця!

Людмила Степанюк