14 лютого - День Святого Валентина — покровителя всіх закоханих. Це хвилююче, незвичайне свято прийшло до нас із Заходу, де щороку його відзначають. Незвичайне воно тому, що зовсім не слов’янське... Але Європа святкує його з великим задоволенням. Мабуть, це чудово, що до черги жіночо-чоловічих свят приєдналося ще одне – прекрасне свято з надзвичайно сумною і романтичною історією, яку, правда, мало хто з нас знає,  але святкуємо як і всі інші народи.  Кохання – це рушій на землі, це напруження всіх сил, людських і надлюдських, подолання всіх перешкод. Не існує людини, яка б не мріяла про кохання. Так було в усі часи, в усіх країнах . Було, є і буде. Свідченням того , що кохання завжди полонило душу людини, є велика кількість художніх творів, які дійшли до нас крізь століття. Про любов складають багато, про неї складають романи, поеми, вірші .Тому дуже доречно у такий день згадати Сонети Шекспіра , які оспівують вічне почуття – любов. У 1609 р. вийшла друком єдина прижиттєва збірка сонетів Шекспіра, що засвідчила неабиякий ліричний талант письменника. її героїня, так звана смаглява леді, порушила всі поетичні канони: чи не вперше в європейській поезії оспівувалася не довершена красуня, а звичайна земна жінка, яку кохання робить найкращою і наймилішою. «Сонети — це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце» У. Водсворд. Пройшли віки, змінилися люди, стали іншими смаки й ідеали, а сонети Шекспіра хвилюють і досі. Бо вічними є щирість людських почуттів, справжня дружба і щире кохання. Це і є, певно, той ключ, яким можна відчинити двері, за якими живе «вічна таїна» сонетів Шекспіра. Сонети Шекспіра, судячи з усього автобіографічні. Хто вона, «смуглява леді» шекспірівських сонетів? Які стосунки у поета були з цією жінкою? Хто надихнув його на створення настільки пристрасних і гірких рядків? І чому в них так багато відчаю, печаль і ревнощів? Із цього приводу впродовж 19-20 століть висловлювалися різні припущення. В кінці 19 століття особливо популярна була версія про те, що під образом “смуглявої леді” ховається придворна пані – королеви Єлизавети Мері Фіттон, яку Шекспір міг зустріти в крузі Вальтера Релі, знаменитого в ту пору в Англії воїна, поета і мандрівника, або серед оточення відомого мецената лорда Саутгемптона.  Вже в наш час англійський дослідник А. Роуз висунув нову гіпотезу, за якою прототипом «смаглявої леді» була італійка Емілія, дочка придворного музиканта  Б. Бассано і дружина Вільяма Ланьє.  Головна героїня суттєво відрізняється від ідеалу того часу. Автор все про неї розповів, тільки імені її не назвав. Можливо, він просто вигадав образ цієї жінки, подарувавши світові нетлінний образ .

У вірші правда — над усе для мене,
І я писав, що мила — чарівна,
Хоча від матері лице натхненне,

А не з небес отримала вона.
Мою любов хвалити не годиться,
Вона не крам, що продають в крамницях.

Минули століття відтоді, як Шекспір у своїх 130 (ста тридцяти) сонетах розповів світові не тільки історію свого кохання, але й показав його красу. Кохання — то напруження, концентрація всіх душевних сил і запорука щастя й гармонії. А людина, на думку поета,  має повне право бути щасливою.

Моя любов - гарячка; день при дні
Вона лише наснажує хворобу,

Розпалює жадання маревні,
Бажаючи звести мене до гробу;
Лікує розум мій мою любов,

Та доктор той вже в мене не буває,


Бо тих його суворих настанов
Я не хотів триматись, я - в одчаї;

Підготувала  А. Христофорова