Вітаю Вас, Гість
Головна » 2018 » Квітень » 16 » «Собор» Олеся Гончара : до 100-річчя від дня народження письменника
09:51
«Собор» Олеся Гончара : до 100-річчя від дня народження письменника

 «Собори душ своїх бережіть, друзі…
                                                                                         Собори душ!..

                                                                                                                               Олесь Гончар

У метричній книзі Покровської церкви села Ломівка є запис про те, що 3 квітня 1918 року тут народився хлопчик Олександр Біличенко. Батьки, Терентій і Тетяна. Коли Сашку було три рочки, померла мама. Двоюрідна сестра мами взялася виховувати Сашка та його старшу сестру Олександру. Дітей не любила і невдовзі малого хлопця відправила на Полтавщину, у слободу Суху, де жили батьки померлої мами. Бабуся записала у сільраді Сашка Олесем, а прізвище хлопцеві дала мамине дівоче. Під опікою бабусі Прісі Олесь і виріс. Школярем Гончар друкував свої перші проби на шпальтах районних газет. Пізніше навчався у Харківському газетно-книжковому технікумі, де його викладачем був відомий славіст - мовознавець Юрій Шевельов. Вступ на філологічний факультет Харківського державного університету показав заповзяте бажання юнака пов’язати життя з літературою. На третьому курсі навчання почалася Друга світова війна і в червні 1941 року Гончар без вагання пішов на фронт добровольцем у складі студентського батальйону. У запеклих боях, що точилися на берегах Росі, Олеся було поранено. «Не від сонця, що зійшло з-за верб, а від крові студентської червоніла цього ранку Рось», - так писав про своє перше воєнне літо Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Олесь не загинув у трагічному 1941-му, пережив рік німецького полону, дивом уник репресій після звільнення та дійшов до перемоги. Згодом народжується чи не найяскравіший твір у всій українській повоєнній літературі - роман «Прапороносці». Візитною карткою письменника став роман «Собор». За таку славу й популярність Олесь Терентійович свого часу заплатив велику ціну. У 1968 році партійні чиновники вилучили твір з книгарень та бібліотек. Таку ж долю твору пророкував його приятель Григір Тютюнник : «прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман. Ви написали роман-набат!...» .Саме того року письменник відзначав 50-річний ювілей. Справді, важко щось святкувати, коли тебе обливають брудом, а тих хто ризикнув схвально відгукнутися про «Собор», звільняють з роботи. Дружина Гончара Валентина розповідала, що анонімки з погрозами та образами приходили пачками. В самісінький день народження письменник отримав анонімну телеграму такого змісту: «Вам зараз нічого не залишається, як пустити собі кулю в лоб». Недоброзичливців дошкуляли чутки про те, що Папа Римський Іван Павло ІІ рекомендував «Собор» на Нобелівську премію. Як би там не було, але «Собор» майже на два десятиліття випав з літературного обігу. Лише наприкінці 1980-х років скандальний роман вийшов спочатку російською мовою у Москві, а потів українською – в Києві. Про те, кого критикував у своєму романі письменник, і чому гостре перо Гончара в «Соборі» стало причиною для цькування письменника, ви прочитаєте в статті:
Дорош Є. За «Собор» пропонували застрелитися / Є. Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2018. – 6 квіт. – С. 11.
                                                                                    

Категорія: Прочитайте журнали | Переглядів: 15 | Додав: Bibliograf | Теги: особистість, літературознавство, творчість | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]