Серед 20-и з лишком книг із доробку Василя Скуратівського ("Берегиня", "Місяцелік", "Народний календар", "Святвечір","Вінець", "Дідух", "Український рік"...) особливе місце посідає саме ця - "Мамина молитва" .  «Мамина молитва» -  це гімн матері Мотроні, на долю якої  випало  чимало горя та випробувань. «Свою бідноту ви намагались одробити трудолюбними руками: терли коноплі і їздили в ліс різати осики, щоб стягтися  на хатину, ходили на заробки і прали взимку  на льоду свекрушині сорочки, навіть першу свою дитину народили в полі, бо за роботою ніколи було одлежуватися…» . Малоосвічена, але мудра  поліська жінка, яка не виїжджала далі райцентру, не бачила останніх благ цивілізації, витримувала  такі удари долі, під якими зігнувся б і найсильніший, при тому  виховувала в дітях чіткі моральні правила та принципи, любила, підтримувала і допомагала.
"Рідний двір - частина мого життя, планета теплих спогадів про дитинство. Чого тільки не діялося  на цьому зеленоцятковому острівці: і стукіт домовини, і клепання коси, і перші весняні  паводи  - струмки, і паперовий змій, що звивався над хатою, і журливе прощання з лелеками...  Рідний двір. Це ж він, немов магніт, тримає стежинки з усіх світів до маминого порога…»
Можливо, для цілого покоління, яке виросло на відомих книгах Василя  Скуратівського, «Мамина молитва»  стане  відкриттям нового  Скуратівського - тонкого лірика,  іроніста та уважного небайдужого спостерігача житття.
«Згадка про маму одразу повертає мене в реальність…  Поспіхом чимчикую в лавку, аби купити якихось гостинців.  Мати, знаю, вельми любить солодощі. Ото, бувало, навезу всяких финдіклюшок (се мамине слівце таке, вміє вона десь видлубувати їх, що й у словникові не одшукаєш), а вона каже: «Навіщо це ти, синок, витрачаєш гроші задаремно, краще б собі сорочку купив». Але таки присяде біля валізки й крадькома підглядає, яких то гостинців привіз цього разу її одинець. Коли ж звечоріє, наповнить кишені цукерками, печивом чи мармеладом й обходить сусідок, щоб і їх почастувати…»
Багато хто   вважає  Василя  Скуратівського генієм. Напевно тому,  що   існує думка, що геніальність — це найвища міра щирості.  Бог йому дав живий дар розказати людям — про людей, народові — про народ з любов’ю.  Всі його твори пронизані  непідробним теплом і щирою любов’ю  до  простих  людей,  до  їх звичаїв,  традицій,  вірувань. Книга рекомендована тим, хто любить свій народ, свою малу батьківщину, Україну і тим, хто пам’ятає своє дитинство і батьківську хату…

Конарчук Г.