Лифар С. Спогади Ікара / С. Лифар ; з фр. пер. Г. Малець. – К., 2007. – 192 с. – (Українці у світовій цивілізації).

Унікальна книга спогадів видатного діяча культури ХХ століття, знаменитого реформатора світового балетного театру Сержа Лифаря. Сучасники називали його «богом танцю», «кращим танцівником Європи», «геніальним українцем», котрим він лишався до останнього подиху. Адже в передсмертній записці, зверненій до дружини, він підписався «Серж з Києва. Українець до кінця».
Ім'я всесвітньо відомого киянина, найвизначнішого майстра європейського хореографічного мистецтва XX століття, колись викреслене із вітчизняної культури, лише після здобуття Україною незалежності повернулося на батьківщину. Це — легендарний Серж Лифар, славнозвісний хореограф і танцівник, історик і теоретик європейського мистецтва, який понад тридцять років осявав своїм талантом сузір'я майстрів Паризької "Гранд-Опера" й тривалий час очолював її уславлену балетну трупу. Він народився у Києві 2 квітня 1905 року в українській дворянській сім'ї. В дитинстві співав у хорі Софійського собору, потім навчався у Київській консерваторії і в студії балетмейстера Київської Опери Броніслави Ніжинської, сестри знаменитого Вацлава, також киянина.
На запрошення Сергія Дягілєва він разом з учнями студії 1923 року виїхав на роботу до Парижа, розпочавши свій блискучий артистичний шлях у трупі "Російський Балет". Через чотири роки — він уже перший танцівник. А виступ молодого артиста у ролі Блудного сина в однойменному балеті Сергія Прокоф'єва став тріумфом і найяскравішою подією останнього, двадцять першого дягілєвського сезону в Парижі. З музикою С. Прокоф'єва пов'язаний і дебют Лифаря як хореографа на сцені "Гранд-Опера", де 1932 року він поставив ліричний балет "На Дніпрі".
Сергій Михайлович (саме так він просив завжди себе називати) створив понад 200 балетів та дивертисментів у оперних спектаклях. Завдяки йому трупа "Гранд-Опера" стала однією з кращих у світі, вражала розмаїттям і багатством репертуару. І сьогодні на сцені першого театру Франції ідуть балети Лифаря, а його учні продовжують традиції Майстра на всіх континентах планети.
Його творчість — ціла епоха у балетному мистецтві Європи. Через усе своє життя Лифар (він помер у Швейцарії 1986 року) проніс любов до рідного Києва, до України. У своїй автобіографічній книзі "Страдные годы", виданій у Парижі 1935 року, Сергій Михайлович схвильовано писав: "Лише той, хто був у Києві, хто дивився з Царського майданчика на урочисто величний Дніпро, що спокійно виблискує сріблом на сонці, і на безмежний, неосяжний простір зеленої зарічкової далини, хто бував у Видубицькому монастирі, на високому, крутому зеленому березі й звідти дивився на поля та ліси, яким немає кінця, немає краю,— тільки той зрозуміє, чому для киянина немає нічого дорожчого за Київ з його Дніпром, що з дитинства входить у все єство!" При зустрічах він захоплено розповідав про своє дитинство та юність у Києві, про перші музичні й театральні враження, про величезну роль у його становленні українських народних пісень, танців, обрядів, у які він змалку закохався, живучи влітку в маєтку свого діда в Канівському повіті на березі Дніпра. Якось на спектакль у "Гранд-Опера" Сергій Михайлович прийшов в українській сорочці-вишиванці і з гордістю сказав тоді, що він козацького роду. У тій самій книзі "Страдные годы" він описував, як його улюблений дід "часто збирав онуків і розповідав про минуле України... Бачив я і пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що їх дали Лифарям українські гетьмани й кошові отамани великого Війська Запорозького".
Сергій Михайлович щиро любив українське мистецтво, дружив із Павлом Вірським, захоплювався виступами його ансамблю в Парижі. Лифар був засновником Академії танцю при "Гранд-Опера", ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО та головою її французького національного комітету. Жоден з видатних митців-французів не мав стільки урядових нагород, скільки українець Сергій Лифар, серед яких орден Літератури і Мистецтва, Золота медаль Парижа і найпрестижніший орден Почесного легіону, заснований ще Наполеоном Бонапартом за видатні заслуги перед Францією у мирний та воєнний час.
Він був славою і гордістю Франції, але постійно відмовлявся від французького громадянства. Одного разу на урочистому прийомі генерал де Голль прилюдно звернувся до нього: "Вельмишановний пане Лифар, ви зробили для Франції стільки, скільки мало хто зі знаменитих французів. Увесь світ вас вважає вели ким французом. Чи не час вам стати французом і за паспортом?" На це Сергій Михайлович з гідністю ввічливо відповів: "Щиро вдячний, пане президенте, за вашу пропозицію, але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя Україна і мій улюблений Київ". Усе життя він мріяв про Україну. І в 1969 році, коли його було запрошено почесним гостем Першого міжнародного конкурсу молодих артистів балету в Москві, що відбувався на сцені Великого театру, у вільний від конкурсних змагань день таємно виїхав до Києва, щоб вклонитися могилам своїх батьків.
Він мріяв поставити свої балети на сценах Москви і Києва, але за радянської влади, що вбачала в Лифарі емігранта, це не могло статися. Його ім'я викреслювали з енциклопедій і підручників. Лише в перші роки незалежності воно повернулося до рідного міста Міжнародним конкурсом балету, який єдиний у світі об'єднав змагання артистів і молодих хореографів, бо Серж Лифар був славетним танцівником і видатним хореографом. Заснований у квітні 1994 року в переддень 90-річчя нашого легендарного земляка Міністерством культури і мистецтв України, Головним управлінням культури Київської державної адміністрації, Національною оперою України, Асоціацією діячів хореографічного мистецтва Національної всеукраїнської музичної спілки й Київською муніципальною українською академією танцю за підтримки Посольства Франції в Україні та Французького культурного центру, він швидко став широко знаним у світі й одним із найпрестижніших у Європі, одержавши патронат Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО. Незмінний голова журі конкурсу найвидатніший хореограф сучасності, президент Міжнародної спілки діячів хореографії, Всесвітньої федерації міжнародних балетних конкурсів і фестивалів та Комітету танцю Інтернаціонального інституту театру ЮНЕСКО, академік Юрій Григорович сказав: "Відродивши ім'я велетня балетного театру, реформатора європейського й, зокрема, французького балету — славетного українця, киянина Лифаря і створивши конкурс, який відкрив багато молодих талантів, Україна вписала свою яскраву сторінку в історію сучасної художньої культури планети".
Створивши Міжнародний конкурс молодих танцівників і хореографів імені Сержа Лифаря, Україна повернула на батьківщину свого сина. Конкурс перетворився на яскраве й напружене змагання в технічній досконалості й артистизмі обдарованих учнів хореографічних навчальних закладів та молодих артистів, що зачаровують чистотою і точністю виконання перлин класичного танцю.
У 1955 році президент Франції Шарль де Голль вручив Сержу Лифарю найвищу нагороду для танцівника й хореографа — "Золотий черевичок", всипаний діамантами, який став символом визнання його заслуг перед народом і перед світовою культурою. Саме цю реліквію дружина Лифаря, графиня Ліллан д'Алефельдт подарувала батьківщині свого улюбленого чоловіка. Під час Четвертого фестивалю "Серж Лифар де ля дане" відбулася урочиста церемонія передачі "Золотого черевичка", цього своєрідного балетного "Оскара", до музею історичних коштовностей України на вічне зберігання.
У Національному історичному музеї України в експозиції постійної виставки "Життя в танці" представлено особисті речі, театральні костюми, картини, нагороди Сержа Лифаря. До відділу мистецтв Публічної бібліотеки імені Лесі Українки передано книжкову колекцію митця, яка налічує 817 одиниць зберігання. У Музеї культурної спадщини (філіал Музею історії Києва) є два зали, присвячені видатному артисту. Там можна побачити фотографії, книги Сержа Лифаря, статуетку Гран-прі. 20 червня 1999 року в присутності Ліллан д'Алефельдт у Києві на фасаді колишньої 8-ї Київської гімназії, де з 1914 по 1919 рік навчався видатний діяч світового балету, було відкрито меморіальну дошку.
Поява українською мовою книги Сержа Лифаря "Спогади Ікара" — визначна подія в культурному житті нашої суверенної держави, яка успішно інтегрує до Європи, нова яскрава сторінка в історії міжнародних культурних зв'язків Франції й України, гарний подарунок всім шанувальникам художньої культури та її складової — хореографії.Ця книга Сержа Лифаря є відображенням його «нестерпної краси». Той, хто в перші роки своєї слави воскресив французький балет, довівши до повного розквіту балет Опери, працював над нею до останнього подиху. Він змальовує хроніку своєї епохи, де фігурують великі постаті історії мистецтва й історії взагалі: Стравінський, Дягілєв, Пікассо, Кокто, де Голь…
Це видання було здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції.

Анжела Хамедюк за матеріалами:
Юрій Станішевський
"Серж Лифар - повернення на батьківщину"