Яцута Г. Залужжя моє калинове / Г. Яцута. – Нововолинськ : Формат, 2014. – 260 с. : іл.

«У цій книжці втілена моя заповітна мрія – написати історію рідного села, яку я виношував протягом багатьох років... Історія мого Залужжя – це його жителі, їхнє життя, їхня мова, їхні розповіді. Вони назавжди полонили мене... Буду радий, якщо хтось зацікавиться й сам стане уважніше дивитися в життєдайну криницю свого краю»

Ось такими особистими роздумами та сподіваннями зустрічає нас допитливий автор зі сторінок книги «Залужжя моє калинове». Книга Яцути Григорія Васильовича присвячена висвітленню історії та сучасності села Залужжя Дубровицького району Рівненської області. Монографія складається зі вступу, восьми розділів, низки додатків та списку літератури. Залужжя є одним із найцікавіших з погляду етнокультури поліських поселень. Зі сторінок книги автор проводить аналіз особливостей складних історичних процесів, що відбувалися в конкретних історичних умовах становлення та розвитку села.
У першому розділі прослідковується доля села від давнини до сьогодення. Від Залузького городища, родів князів Рюриковичів, Гольшанських-Дубровицьких, після Люблінської унії та поділу Польщі, скасування кріпосного права, подій Першої світової війни, підписання Ризького мирного договору до життя села у складі Радянського Союзу.
Другий розділ книги описує природу Залужжя: його рельєф та клімат, річки, озера, луки, болота, водойми, піски, ліси, ґрунти, рослинний та тваринний світ.
Третій розділ книги розкриває господарську діяльність жителів села: наскільки давно на території села було розвинуте землеробство, скотарство, млинарство, рибальство, мисливство, бджільництво, збиральництво, ткацтво, теслярство, ковальство, плетіння, кушнірство та інші ремесла. Автор зазначає, що наприклад, вироби з деревини супроводжують місцевих жителів протягом усього життя. Майстри виробів з дерева були в селі завжди. Їхня майстерність, заснована на місцевих традиціях, передавалася в родинах із покоління в покоління. Знали залужани, як виробляти овчину та шкурки звірів, шити одяг і взуття з них. Кушнірами в селі називали їх у давнину. У народній пам’яті вони залишилися лише у вуличних іменнях. Ткацтво мало в селі прадавні традиції. Практикували його в кожній родині для виготовлення тканин для власних потреб. Ткацьке село трималося на жіночих руках аж до середини ХХ століття. У селі ткала полотно кожна родина для виготовлення як нижнього, так і верхнього одягу, і аж до 50-х років ХХ століття.
У четвертому розділі зібрано відомості про побут, обряди, вірування залужан, а саме як зводилось житло та господарські будівлі місцевих жителів; традиційний одяг та харчування селян; весільна, поховальна обрядовість.
Не обійшов осторонь автор і художню культуру села. Автор зазначає: «Художня культура Залужжя нині представлена унікальними художніми естетичними цінностями, збереженими її жителями з давньослов’янських часів». У селі ткали майже в кожній хаті, але майстрині воліли не повторювати повністю місцеві узори, а завжди додавали власні елементи.
Найбільш масовим видом народної творчості в селі було вишивання рушників. Використовували рушники для прикрашання інтер’єру хати та в обрядових діях.
Окрему увагу автор звертає на музичне та хореографічне життя залужан. Крізь погляд читача проходять долі окремих жителів села, завдяки яким відтворювалися та зберігалися поліські пісні. Це і історія народного аматорського родинного ансамблю Олексієвців, хорові колективи села, окремі народні сільські музики, розвиток духової музики в Залужжі, історії окремих вокально-інструментальних ансамблів.
Справді новою та корисною можна вважати зібрану та впорядковану автором інформацію про історію та функціонування сільського будинку культури, сільської бібліотеки, розвиток кіно, фізкультури та спорту в селі. Окремий великий підрозділ присвячено історичним віхам розвитку загальноосвітньої школи: від історії заснування, керівників школи, педагогічного колективу, випускників тощо. Вагому сторінку в історії села залишили окремі підприємства та організації. Автор зупиняється на діяльності колгоспу в селі, який з 40-х років ХХ століття був невід’ємною складовою у житті залужан. Мальовнича краса Залужжя немислима без лісів. Історія Залузького лісництва знайшла своє відображення на сторінках цієї книги у підрозділі з відповідною назвою.
Село споконвіку було багате на талановитих, безмежно відданих батьківській землі людей, творчо обдарованих, які по-різному прославляють її. Монографія є творчою спробою дослідника ґрунтовного висвітлення історії села крізь призму діяльності його видатних постатей, які своєю діяльністю заслужили почесного звання знатних залужан. Останні два розділи книги «Знатні постаті Залужжя» та «Вони прославили Залужжя» присвячено саме таким людям. Автор зібрав біографічні відомості про видатних залужан позначивши їхній внесок у розвиток рідного села.
У багатому додатковому матеріалі зібрано: Подушні списки селян села Залужжя за окремі роки; Список залужан мобілізованих на фронти Великої Вітчизняної війни; Списки жителів села Залужжя, які брали участь у формуваннях ОУН-УПА та жителів та членів їхніх сімей, вивезених у 1944-1945 роках на Урал та Сибір; Списки працівників Залузького лісництва, Склад бригал та ланое колгоспу села Залужжя; Хронологія подій з історії села; Словник слів та виразів села Залужжя і навіть Ноти пісень про Залужжя.
Як бачимо, автор зумів різносторонньо показати та відтворити на сторінках книги історію та розвиток села загалом, так і доль окремих його жителів. І врешті, як зазначено в анотації до книги: «Потрібно було підняти багато архівних матеріалів, опитати багатьох людей,…скласти в чудову мозаїчну панораму минулого й теперішнього малої Батьківщини – Залужжя».

Карпінська Тетяна