Вітаю Вас, Гість
Головна » 2012 » Жовтень » 24 » Самітня мрійниця в боротьбі за щастя
18:41
Самітня мрійниця в боротьбі за щастя
 
Дівчинка на ім'я  Норма Джин  любила приходити на Алею Слави перед Китайським театром Граумана, де кумири Америки залишали відбитки долоні і ступні в цементі. Вона ставила свою ногу то в один відбиток, то в інший і казала собі: «О, дуже великий. Бідна дівчинка, твоя черга ніколи не підійде». Того дня, коли сама опустила руки в цемент, на відкритті своєї зірки на Алеї, їй здалося, що вона занурюється в минуле. І зрозуміла — немає нічого неможливого… Юна мрійниця  навіть уявити не могла, що через 20 років нею захоплюватимуться мільйони, вона стане символом жіночності і вроди, эталоном, ідеалом для багатьох і легендою, про яку довго ще говоритимуть. Її ім'я, точніше творчий псевдонім, знають і пам’ятають в усьому світі… Мерилін Монро. Пропоную Вашій увазі статтю Яни Левицької про знайому і незнайому Мерилін Монро, про «…маленьку дівчинку у великому світі, яка намагалася знайти свою любов». (Левицька Я. Самітня мрійниця в боротьбі за щастя // Українська культура. – 2012.- №5. - С.48-51).                                            
   Спершу у юної Норми Джин не було ані чудової фігури, ані природної грації, і тим більше душевної енергії. Свою жіночність і вроду вона створила сама. Самовідданість, з якою «ліпила» свій образ, вражаюча. Не було і Мерилін Монро. Це ім'я було вибране на кіностудії «ХХ століття Фокс» для двадцятирічної Норми Джин Доерті.    Мерилін дійсно не була класично вродливою. При зрості 162 см вона важила понад шістдесят кілограмів. І найголовніше в її очах було стільки печалі і самотності. Вона була зіткана з комплексів. Пізніше один із близь­ких їй критиків напише: «Не бути коханою в 25 років, або 35, або в 45 терпимо, якщо тебе любили в 5 років. Сказати, що Мерилін обійшли ніжністю в дитинстві — значить нічого не сказати».

Ніколи не повертайся до того, від чого вирішила піти. Як би сильно тебе не просили, і як би тобі не хотілося самій. Підкоривши одну гору, починай штурмувати іншу.

                                                 

       Прийомну матір (з самого дитинства майбутня зірка не знала, що таке справжня сім’я і жила в притулках і прийомних сім’ях) вражала серйозна пристрасть дівчинки до само­вдосконалення. Норма могла годинами копіювати пози, відпраць­овувати посмішку, як у Марлен Дітріх, підкидати голову, як Грета Гарбо, невтомно повторювати ходу героїнь відомих фільмів.                  
   По­долання вродженого заї­кання, що загострилося після дитячого будинку, стало першою самостій­ною перемогою. Дівчинка не могла вимовити без запинання і двох слів. Вона виправляла свій не­долік три роки. Під бряз­кіт каструль, розмови в сусідніх кімнатах голосно читала сторінки тексту, намагаючись перекрича­ти шум. До шістнадцяти років, без допомоги лого­педів, вона вилікувалася від заїкання. Подолання дефекту мови не зробило її щасливою. Як і раніше вона почувалася нікому не потрібною. Вечорами відвіду­вала «Школу шарму», а вдень працювала на заводі, де заводсь­кий кореспондент зробив її перший знімок, що потрапив на сторінки журналу. У 19 років перукар Сіль-вія Барнхарта випрямила їй волосся і забарвила у блондинку, створивши неперевершений образ білявої спокусниці.  Аби не виявитися викинутою за борт, як більшість фотомоделей, почала розвивати гнучкість тіла. Копіювала рухи акторів пантоміми, 
повторювала танцювальні па, кружляла на височенних підборах.
                       
  
Це не було грою або розвагою. На­впаки, серйозними тренуваннями, після яких, знесилена, приймала про­холодну ванну і ледве «доповзала» до ліжка. Щоранку і щовечора по пів­години виконувала вправи для ніг. Пізніше репортери будуть діймати її запитаннями: «Звідки у вас така гнучкість? Де ви навчилися так при­голомшливо рухатися?». Мерилін відповідала тільки однією фразою: «Я навчилася рухатися, коли наро­дилася, і ходити, коли мені був рік, і відтоді не беру жодних уроків».
                                                                                                      
   Усе життя боялася, що знову стане нікому не потрібною і повернеться до дитячої відчайдушної самотності.
Чи не тому годинами поправляє свій ма­кіяж, роблячи його непомітним для оточуючих. З властивою їй наполег­ливістю вона «шліфує» свою зовніш­ність, надаючи їй шарму і виразності. Вона ставилася до свого обличчя, як художник до створюваного полотна : підправляла волосся, наклеювала вії, покривала лаком нігті. На склі у ванній виводила губною помадою висловлю­вання, що допомагали їй у житті, пе­реписувала з книг або придумувала сама: «Не чекати більшого, ніж можна досягти», «Не хвилюватися, а хвилювати». Багато її фраз стали крилатими : «Я не заперечую жартів, але не хочу бути схожою на один із них», або « Кар’єра це чудово, але в неї не можна закутатися в холодну ніч”
.                                          
  
За 36 років, які Бог відвів актрисі, вона змогла зробити неможливе — підкорити серця лише одним придихом і помахом вій, зробити свій образ неповторним, стати об'єктом для наслідування, зробити зі свого імені багатомільйонний бренд. Понад 30 фільмів в яких вона знімалася, принесли їй всесвітній успіх, але кінокритики не високо оцінювали її талант, а продюсери не хотіли бачити в ній драматичну актрису, гроші приносив її фірмовий образ дурної вродливої меркантильної блондинки. Протягом усього життя вона хотіла подорослішати, довести всім, що здатна на  більше, але так і залишалася наполовину королевою, наполовину розгубленою дитиною. Легенда Голлівуду лише один раз була удостоєна почесної нагороди. У березні 1960 року їй вручили «Зо­лотий глобус» — премію, що присуджується Голлівудською асо­ціацією іноземної преси, — за роль у фільмі «У джазі тільки дівчата». Вона прийшла на церемонію одна, розгублена від свого несподіваного успіху ...
                                               
   Смерть Мерилін стала свого роду «американською трагедією», завершенням Національної Мрії. Просто маленька жінка, яка так
і не стала дорослою, виявилася не готовою до думки, що життя — це випробування. Вона була для цього украй беззахисною, враз­ливою, неприкаяною і за примхою долі пішла в інший світ тією ж дитиною, якою була — блакитноокою дівчинкою, яка постійно бо­ролася за своє щастя ...

Категорія: Прочитайте журнали | Переглядів: 505 | Додав: art | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Дякую за маловідомі для мене факти з життя жінки-загадки

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]