Як і збирання плодів, важливим способом добування поживи для наших далеких предків було полювання. Хоча самому терміну «полювання» передував термін «ловче». Минали роки, століття – час накладав свій відбиток на полювання . Зокрема, поменшало мисливської фауни, збіднів її видовий склад, звузилися ареали, де мешкали звірі. Мало кому з киян і гостей столиці України нині спаде на думку, що на її Хрещатику київські князі влаштовували, як на сучасну мову, сафарі на тура, а Звіринець (місцевість у Печерському районі) був справжнім мисливським «ельдорадо».

За часів Київської Русі хутро звірів виконувало функції грошей і становило головний предмет данини місцевого населення князям.

Унікальні історико-культурні пам’ятки літописи вперше згадують як мисливця великого князя київського Ігоря (913-945 рр.).  До цього ремесла він привчив і сина Святослава, великого князя київського, полководця. За історичними джерелами княгиня Ольга дружина Святослава, теж належала до пристрасних мисливців. Їй подобалося полювати на древлянській землі, багатій на звірину.

У соборі Софії в Києві є сценки полювання мисливців на конях, піших мисливців, мисливських собак, ловчих птахів. Фрески храму, відкриті у середині ХІХ ст., містять під шаром штукатурки фігури ведмедя, вовка, вепра, оленя, зайця, білки… На фресках Софії зображено також кулана дикого (щось середнє між ослом і конем).

Для більш детальнішого ознайомлення з історією княжих ловів періоду Київської Русі можна дізнатись прочитавши статтю Таргонського П., Атаманчука М. Сафарі… на Хрещатику / П. Таргонський, М. Атаманчук // Лісовий і мисливський журнал. – 2016. – № 4. – С. 40-42, який знаходиться у відділі інформації та документів виробничої тематики.

Марія Новікова