Останній роман Ремарка «Тіні в раю» («Die Schatten im Paradies») побачив світ через рік після смерті автора. Герой твору - Росс - потрапляє у Нью-Йорк. Тут не було війни, тут - «рай», але емігранти у цьому раю видаються тінями. Надто багато сил змарновано там, у Європі, на виживання та помсту. Ніколи раніше Ремарк не зображав розшарування в емігрантському середовищі так правдиво і упевнено. Є бідні, але є й багаті, для яких Штати стали рідним краєм. Один із героїв - Кан - раніше брав участь в організованій антифашистській боротьбі, нападав на поліцейські дільниці, визволяв людей із нацистських катівень. А тут він внутрішньо зламався. Його розчавила філістерська атмосфера бездіяльності, брак постійного ризику, до якого він призвичаївся у Європі. Кан міг існувати тільки у боротьбі. Америка начебто й була тим світом, за який він боровся, але правда про цей світ, де фактично також панували і несправедливість, і нелюдяність, і байдужий егоїзм, тільки в інших, «цивілізованих» формах, - ця правда убила Кана. Щось подібне відбувається і з Россом. Він отримав у Америці все, про що не міг навіть мріяти у завойованій Гітлером Європі. Але його також виснажують невдоволеність, неспокій, внутрішнє спустошення. Відтак одразу ж після закінчення війни Росе залишає все, навіть кохану жінку, і відпливає у Європу. Втім, Ремарк не намагається протиставити «хорошу» Європу «поганій» Америці. «Часом я з болем думаю про Кана,- читаємо на останніх сторінках роману, - виявляється, він-таки мав рацію. Найтяжчі випробування почалися після нашого повернення; ми повернулися в чужий, байдужий світ, нас зустріли таємна ненависть і боягузтво». Проте у цей світ герої Ремарка повернулися вже іншими: вони пройшли через «американський світ» з його культом грошей, вимушеною бадьорістю, штучною молодістю і, відкинувши позірні вартості, осягнули ідеали справжньої людяності, знайшли себе.

Христофорова Г.