"У мене виникло рішуче бажання з'ясувати, що саме французькі батьки роблять по-іншому.  Це буде таке собі батьківське розслідування. Чому французькі діти не розкидають їжу? Чому їхні батьки не горлають не своїм голосом?  Яка ж це невидима сила є у французів, що перетворює маленьких монстрів на цивілізованих людей? Чи можу я змінити програму в   себе в голові  й застосувати  цю силу до свого чада?"
Американська журналістка, авторка  бестселерів Памела Дракермен переїхала  в Париж після того, як втратила роботу у «The Wall Street Journal».  Свій досвід вагітності, народження  та виховання трьох дітей вона доповнює підходом журналістки-дослідниці, узявшись за вивчення підвалин французьких побутових звичок та суспільних очікувань  і правил. Книжка «Французьке виховання...» стала бестселером і перекладена понад двадцятьма мовами.
Ця книга - про американську маму, що відкриває для себе фран цузьку систему виховання. Чим все це може бути цікаво українським читачам? Насправді, вона чудова для тих людей, які  прагнуть  саме  практичного вирішення багатьох побутових проблем, пов’язаних із появою дітей. "Раптом  у моїй  голові зароїлася купа запитань. Чого це сотні годин потовкшись на французьких дитячих майданчиках, я не бачила жодної дитини (окрім власної), яка билася б в істериці? Чому нікому з моїх французьких друзів не доводиться терміново припиняти телефонну розмову, бо їхня дитина чогось хоче? Чому їхні вітальні не захаращено іграшковими наметами та кухоньками як наші?.."
Памела Дракермен не приховує свого захоплення французьким підходом: сувора дисципліна, чіткі рамки, в яких можуть поводитися діти, але водночас глибока повага, визнання гідності дитини, її здатності  до правильних рішень. Декого може  здивувати суворий підхід французів до дисципліни — адже французи не розуміють, що таке перекусити між прийомами їжі або відмовитися лягати спати в той час, в який сказано, і ставляться  до виконання простих побутових правил дуже серйозно. Це нібито суперечить підходам ліберальної педагогіки, але можна подивитися на це з іншого боку — як інакше дотримати забезпечення прав інших членів родини, окрім дитини?
При всіх відмінностях  американської та української культур, в сфері виховання дітей ми дуже подібні. Дитина  у нас - основний рід занять батьків, особливо матері. Французька культура в цьому сенсі інша - у них, після народження дитини,  прийнято швидко повертатися до професійних обов’язків, так само швидко відновлювати фізичну форму та активне особисте   життя. Не робити дитину основним сенсом свого життя, а  знаходити час для себе, коханого, друзів. Поводитися  «по-французьки» означає визнати, що діти не перебувають у центрі світу і  що можна дозволити собі розширити сферу власних потреб. У  книзі, у більшості випадків,  можна   означення «американські» чи «британські»  сміливо замінити на «українські». Сучасні українці такою ж мірою "дитиноцентричні», як американці. Численні анекдотичні випадки нагадуватимуть  вам  власний досвід – попри відмінність культур, обставини життя й  соціальний статус. А взагалі, як вважає Памела  Дракерман, аби стати іншим батьком чи матір'ю, потрібно не просто змінити філософію виховання. Потрібно цілковито змінити уявлення про  те, що таке насправді дитина.

Конарчук Галина