Вітаю Вас, Гість
Головна » 2012 » Червень » 27 » Пам’ятник невідомому актору
14:38
Пам’ятник невідомому актору
 «Якось на початку 1950-х років наш великий актор і режисер Мар’ян Крушельницький зауважив, що жодному артистові в світі немає пам’ятника, хіба що на цвинтарях.   А літ через сорок у відомому театральному сквері поставлено пам’ятник акторові, якого Крушельницький вважав низькопробним лицедієм. За іронією долі, сам Крушельницький удостоївся лише меморіальної дошки. І то на скромному місці швейцара – біля дверей колишнього ресторану, куди любив учащати згаданий лицедій».
  Такими рядками починається книга Віталія Жежери, присвячена видатному акторові театру і кіно Миколі Федоровичу Яковченку (В. Жежера  Микола Яковченко.-К.:Муз.Україна, 2011.-240 с.: іл..) Книга, де йдеться передусім про маловідомі сторінки сценічної біографії артиста, вперше представлено найповніший список його театральних ролей, широко подані світлини, рукописи, афіші з колекції «Дому Миколи» в Прилуках, архіву Київського музично – драматичного театру ім. І. Франка. Серйозні мистецтвознавці питають : чому пам’ятник саме – Яковченку?
(весною 2008 року в центрі Прилук з’явився бронзовий Яковченко з Фанфаном). Це питання немає раціональної відповіді. Бо і новий погляд на артиста Миколу Яковченка, і сама ідея пам’ятника – все це народилося не в академічному середовищі, а поміж публіки. А вона розмовляє іншою мовою, аніж мистецтвознавці. Одначе й  «академіки», й «аматори» знаходять спільну мову в одному : Яковченко був чудовим («геніальним» - уточнюють аматори) актором комічного епізоду. І ті, й ті надто спрощують картину. Бо свого часу він грав не лише комічні й не лише епізодичні ролі. І театр, якому він служив, був яскравий, сильний і веселий. Потім, Система собі на догоду, поступово зробила з того театру офіційний балаган. І публіка почала помалу забувати той театр – ще коли були живі його корифеї, Гнат Юра та ін. Отже драма Яковченка – актора є драмою цілого мистецького покоління, до якого він належав.
       Пам’ятник у сквері біля столичного театру ім. Франка – то пам’ятник не лише одному певному акторові, а й його колегам, великим і малим, усім , хто сходячи зі сцени, забирає з собою свою славу. Цей артист ніби був приречений стати невідомим. Адже не заснував жодних нових течій у мистецтві, а лиш ніби повторював те, що споконвіку робилося в народному українському театрі. Але він повторював усе це так, що воно у нього здобувало ознаки вічного і неповторного.
      Останніми словами актора, якого карета швидкої допомоги довго возила по місту – ніяк не вирішивши, до якої лікарні везти хворого  - до тієї, що  для народних артистів,  чи до звичайної, були :

                                          «Клоун іде на манеж!»

 


На сторінках Порадника ми вже знайомили Вас з документальним фільмом із серії "Гра долі" з ведучою Наталкою Сопіт. Пропонуємо переглянути сюжети про народного актора М. Яковченка з ведучими Н. Сопіт, а також О. Овдієнко : 

http://www.youtube.com
Микола Яковченко – блазень з сумними очима
Гра долі. Геній сміху (2006)


Категорія: Прочитайте книги | Переглядів: 570 | Додав: art | Теги: актор театру та кіно | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]