500 років тому був створений один з найбільших шедеврів епохи Відродження "Сикстинська Мадонна"
Минуло півтисячоліття, а дослідники й досі не дійшли єдиного висновку, що саме послужило мотивом для створення картини. Одні стверджують, що Рафаель, який на той час був головним художником у папському палаці у Ватикані, зобразив Мадонну — заступницю від загарбників. Адже тривала третя італійсько-французська війна, і чобіт ворога у цей час топтав італійську землю. І, мовляв, після того, як полотно було завершене, виставлене над вівтарем церкви монастиря святого Сикста в П'яченці та освячене, вдалося укласти мир та припинити кровопролиття.
Інші ж мистецтвознавці ставлять логічне питання: чому ж тоді Мадонна зображена не на дошці, як це робилося для церковних картин, а на полотні? Та ще й розміри вражають: 256 на 196 см! І припускають: "Сикстинська Мадонна" мала стати хоругвою, якою покриють труну Папи Юлія II, коли той спочине в Бозі.
На картині зображені Діва Марія із Немовлям в оточенні папи Сикста II і святої Варвари. Мадонна спускається з небес і дивиться просто в очі кожному глядачеві, байдуже, у якому ракурсі розглядають картину. Вона ніби спостерігає за усіма нами, від її доброго, чистого, але водночас уважного погляду не заховаєшся. Це перший твір у світовому мистецтві, де глядач ніби "вписаний" у композицію, стає її учасником.
Мадонна сходить з небес, а святий Сикст — покровитель церкви у П'яченці — схиляє перед нею коліна. Втім, якщо порівняти обличчя цього святого із зображеннями Папи Юлія II, на чиє замовлення виконували картину, то виявимо величезну схожість! Мало того, свята Варвара разюче схожа на його небогу Джулію Орсіні. Нині вже ніхто не скаже достеменно, чи ці двоє просто позували Рафаелю, чи й справді він робив покров для труни Папи Юлія II. А сам художник, здається, вирішив трохи пожартувати і залишив для нащадків маленький секрет. Якщо уважно придивитись до правиці святого, то побачимо на ній... шість пальців! Італійське "сикст" звучить як числівник "шість" цією ж мовою. Що означає це послання  - про цеимитці сперечаються й досі. Крім того, в одного з ангеляток ми бачимо лише праве крильце. Кажуть, так художник показав, що люди - це ангели з одним крилом і, щоб злетіти, нам потрібно знайти свою другу половинку - кохану людину.
Навколо цієї картини виникає безліч суперечок, однак всі дослідники солідарні в одному — на створення найбільшого шедевру його життя Рафаеля надихнула любов!
ЇЇ звали Маргарита Лупі, Рафаель називав її Форнаріною. Вони зустрілись, коли їй було 17, а йому — майже 30. Якось, прогулюючись парком Фарнезіно, він побачив дівчину, що стояла, прихилившись до дерева, на її золотавому волоссі відблискували промені полуденного сонця. І художник зрозумів — він пропав! Рафаель попросив у незнайомки дозволу намалювати її портрет, а красуня відповіла, що на це потрібна згода її батька-пекаря і нареченого-пастуха. Звісно, батько погодився! За 50 золотих монет він дозволив художникові малювати доньку, скільки той хоче і як хоче. А за З тисячі золотих відпустив її із не-знайомцем на всі чотири вітри.
Закохані оселилися в Римі у невеличкій квартирці й прожили разом майже вісім років. Але дружиною художника Маргарита так і не стала. Вже давно Рафаель був заручений із Марією Біббієною, зовсім юною небогою кардинала. Спочатку він чекав, доки наречена подорослішає. Потім під різними приводами відкладав весілля. Не бажаючи втрачати місце головного папського живописця, Рафаель старанно приховував свій зв'язок із Маргаритою. Але жив тільки нею, змальовуючи її образ майже у всіх своїх картинах. І вона платила художникові такою ж любов'ю і відданістю.
На жаль, ця історія кохання закінчилась трагічно. Наприкінці березня 1520 року Рафаель застудився, а 7 квітня помер від пневмонії. Всі свої немалі статки Рафаель заповів Маргариті, а Марії дозволив називатися його офіційною нареченою чи навіть дружиною, якщо вона того хоче, аби не компрометувати дівчину з побожної сім'ї.
Втім Маргарита не скористалася спадком. Кардинал і племінниця силоміць вивели її з кімнати коханого, який помирав. І навіть не впустили до Церкви, у якій відспівували генія. Рафаеля Санті поховали у Пантеоні всіх святих, поруч поховано останки його офіційної дружини Марії.
А для 25-річної Маргарити настали чорні часи. ЇЇ не впустили до батьківського дому, а колишній наречений-пастух жбурнув в обличчя зрадниці грудку землі. Кажуть, якийсь час вона була куртизанкою заможного банкіра. Але дуже скоро знайшла притулок в одному із монастирів, де й пробула аж до смерті. Але світлий, чистий образ цієї жінки на полотні "Сикстинська Мадонна" і через 500 років хвилює наші серця...
... "Сикстинська Мадонна" провисіла у Дрезденській галереї майже 200 літ. У 1754 році картину Рафаеля викупив німецький монарх Август Фрідріх за 20 тисяч цехінів (70 кілограмів щирого золота!) для Дрезденської галереї.
У роки Другої світової війни її заховали у штольні неподалік міста. Хто знає, які плани мали щодо картини керівники Третього рейху. Ймовірно, хотіли вивезти при втечі. Однак у травні 1945-го її знайшли радянські солдати і... вивезли до Москви.
Лише через десять років завдяки кропіткій роботі дипломатії шедевр повернули до Дрездена. А за цей час, до речі, з неї встигли  зробити точну копію, яка тепер є в українському містечку Бучачі, на фронтальній стіні костелу Успіння Пресвятої Богородиці.

За матеріалами статті :
Львова І. Остання любов Рафаеля / І. Львова // Експрес. - 2014. - 20-27 березня. - С. 16