Андрій Кокотюха - маестро української детективної прози. Його романи – це завжди закручений сюжет, жорстока правда життя та гострі колізії моралі і закону. «Осінній сезон смертей» – звучить і загадково, і вишукано, і зловісно, і претензійно. Але зміст цієї повісті контрастуватиме з назвою. Ні, маніяк, котрий старанно убиває безневинних жертв, у тексті є. Але дія відбувається на території київського студмістечка, тому текст не полишає відчуття, що тут орудує, так би мовити, маніяк-студент, або принаймі маніяк-стажер. Хоча в житті будь-яка смерть – це смерть… [Андрій Кокотюха, як це взагалі постійно з ним трапляється, пише з усмішкою, приправляючи серйозний сюжет фразами на кшталт «Доза алкоголю поки що сумісна з життям, навіть робить його прекрасним». Його детективи взагалі відзначаються якоюсь добротою та гуманізмом… Якщо подивитись об’єктивно, в «Осінньому сезоні смертей», описано взагалі-то жахливі речі: кілька вбивств, побиттів, відмивання грошей, недобросовісна робота міліції, що може спричинити ув’язнення абсолютно невинної людини… Але якби головний герой заклинився на трагізмі того, що відбувається, то ніколи б не зміг вирішити своїх завдань. Тому вкотре «українці перемагають сміючись!» Халепи переслідують головного героя у кожному новому розділі, тішачи читача своєю різноманітністю і чергуючись із вдалими спробами Андрія Шкаради вплинути на ситуацію. Звичайно, читачеві легко здогадатися, що за всіма законами жанру, проводячи своє паралельне журналістське розслідування, Шкарада докопається до істини попри протидію міліції, котра має з ним складні особисті рахунки. Але до останніх сторінок практично неможливо здогадатися, як саме він це зробить. Тим більше що завдання перед ним стоїть не одне, як у класичних детективах, а два: знайти вбивцю та довести, що це і є вбивця. І, знаючи, як наша доблесна міліція полюбляє добиватися розкриття злочинів, примушуючи зізнатися більш-менш підходящого кандидата, а не шукаючи справжнього злочинця, важко сказати, яке з цих завдань важче…

Підготувала А.Христофорова