«Якщо Ви ще не читали Ульяненка - почніть з цього тексту. Якщо Ви є його прихильником - побачите нові фасети його творчості. Якщо колись спробували і не пішло - тут він зробив крок Вам назустріч, поєднавши свою фірмову "об'ємну" манеру зі вражаючим антуражем та динамічним сюжетом . Ульяненко став класиком». Так рекомендує автора на обкладинці книжки „Там, де Південь” не хто-небудь, а сама Ліна Костенко. Очевидно, що Ульяненко „пишет, как дышит”, не намагаючись догодити ані видавцю, ані читачеві . На думку представника видавництва «Треант» Завена Баблояна, Олесь Ульяненко — один з відомих, але «непрочитаних» українських письменників. «Це письменник, до якого не знайдено ключа. Ця книга — ключ до розуміння творчості цього літератора»
Олесь Ульяненко народився у 1962 році в місті Хорол. П'ятнадцятирічним пішов з дому. Наступні 15 років життя охопили медучилище, моршколу, військо, шахту, Сибір, український Південь, участь у національному політичному русі… Писати почав ще дитиною, але перші публікації з'явилися тільки в 90-х. В 35 років отримав Шевченківську премію за роман "Сталінка" (1997). Є автором більш ніж 20 романів, які, він сам наполягає, всі базуються на дійсності нашого часу. Його твори входять в програму середніх та вищих навчальних закладів України. За роман "Знак Саваофа" (2006) Московський патріархат піддав його анафемі . Роман "Жінка його мрії" (2009) був визнаний Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі порнографічним і був вилучений видавцем з продажу. "Там, де Південь" -- абсолютно новий твір цього видатного автора, стильний та захоплюючий. Ульяненко вчився у Миколаєві у медичному училищі. Отже, він писав про Миколаїв очами приїжджого, до того ж найбільш вразливого: общаги або кімнати, що винаймали студенти в бабусь у районах приватної забудови . У романі немає світлої сторони міста. Ішла війна. Вулична війна між знахабнілим, обкуреним звір’йом і жителями. Більшість жител ів були потенційними жертвами. Слава Б огу, не мене сьогодні – думали закриваючи двері по поверненню додому з вулиці. Але не всі були такі. Було достатньо тих, хто не мирився і не покладався на владу та міліцію. Були такі, хто розумів, що на такій війні найнебезпечніше місце – на нейтральній території, найбезпечніше – на передовій. Періодично люди діяли досить організовано, як для совєцьких часів. Насправді, це була боротьба за себе перед усім. І головним ворогом там був свій власний страх, св оя власна покірливість.
Для сучасного молодого читача або немолодого, що не в темі, звісно, "Там, де Південь”, це просто чергова чорнуха. В цьому сенсі Ульяненко не є автором універсальним. Втім, його читач – особа дійсно просунута. І ця публіка за один день зібрала більше тридцяти тисяч гривень на похорон письменника! Отже, Олесь Ульяненко нам своєю смертю дав можливість переконатись, що не такі ми вже й погані. Організувалися для похорону, організуємося і для життя. Тільки, мабуть, ще не одного поховаємо до того моменту.