Лапікура В., Лапікура Н. Легенда Волинського лісу. Незнайома правда про розвідника М. Кузнєцова / В. Лапікура, Н. Лапікура // ПерсонаL. – 2013. - № 3. – С. 72-80., з’явилася інформація про те, чого ніколи не було, факти, від яких стає моторошно.

Микола Іванович Кузнєцов ніколи не був кадровим офіцером НКВС. Як дотепно висловився один із його тодішніх зверхників по 4-му управлінню Наркомату-. "З такою анкетою не на звання подавати, а на строк відсидки". "Підозріле" класове походження — із сім'ї селян-старовірів. А ті, як відомо, були ворогами Престолу ще з допетровських часів. Друге: мав... дві судимості. Спершу в 1930-му році за начебто причетність до фінансових зловживань. Щоправда, відбувся умовним строком покарання. Сучасні російські історики вважають, що звинувачення молодому Кузнєцову було спеціально сфабриковане свердловськими чекістами, котрі змусили юнака обміняти свободу на співпрацю з "органами". Наступні кілька років він як секретний агент "Кулик", а згодом "Вчений", наглядав за настроями німецьких фахівців, які працювали на свердловських заводах. Здавалося — відбувся легким переляком. Зате в 1938-му відсидів півроку реально за зловісною 57-ю статтею (антирадянщина!). Хоча довести нічого не вдалось, але для чекіста головне не чисті руки, а чиста анкета.

Тому спеціально для Кузнєцова за наполяганням заступника начальника контррозвідки НКВС Леоніда Райхмана (нашого земляка) вигадали унікальну посаду з довжелезною назвою — "особливо секретний спецагент по ставці кадрового оперуповноваженого центрального апарату НКВС.

Парадоксально, але Кузнєцов ніколи не був членом комуністичної партії. Так от, крім уже згаданих двох судимостей, Кузнєцова двічі виключали з комсомолу. У 1929-му за брехливим доносом. Хлопцеві вдалося добитися поновлення, проте в 1931-му після судимості за співучасть у розтраті він позбувся комсомольського квитка автоматично і остаточно. Тож легенду про його членство у партії запустили в обіг радянські чекісти вже в 60-х роках.

Микола Кузнєцов ніколи не мав приписаної йому вищої інженерної освіти. А власне інженером був лише за однією зі своїх численних "легенд", розроблених для роботи в контррозвідці НКВС. Микола Іванович не мав навіть середньої освіти. Після отого доносу 1929-го його виключили не лише з комсомолу, а й з лісового технікуму. Згодою вдалося поновитися, однак надто пильне начальство не ризикнуло видати хлопцеві диплом — лише довідку, що М. І. Кузнєцов "прослухав курс дисциплін Талицького лісотехнікуму". До речі, цей навчальний заклад існує й досі, перед ним, звісно, стоїть пам'ятник цьому найвідомішому випускнику.

На відміну від того міфологізованого у книгах і фільмах генія розвідки, справжній Микола Кузнєцов добре бачив усі, м'яко кажучи, вади того, чим займався. У рідкісну хвилину відвертості, незадовго до загибелі він сказав одному зі своїх небагатьох друзів: "Розвідка — це нелюдська справа. Вона калічить душу".Микола Кузнєцов НІКОЛИ не рвався в бойовики. Адже він володів рідкісним талантом розвідника-аналітика, котрий на підставі, здавалося б, другорядних, а то й випадкових фактів, публікацій, розмов і навіть чуток був здатний реконструювати інформацію будь-якої секретності. Не зламуючи сейфів і не викрадаючи генералів. Саме про це він писав у заяві керівництву НКВС влітку 1941-го року: "Я володію унікальною зброєю, котра набагато ефективніша вогнепальної". Але начальство наклало резолюцію: "Зарахувати до підрозділу Т (терор. —Авт.)".

І, нарешті, як аргументовано стверджував ще кілька років тому відомий український публіцист і дослідник Олег Романчук, героїчна смерть Кузнєцова у збройній сутичці з вояками УПА, як і місце його поховання — то теж вигадка радянської офіційної пропаганди. Віднайдені у 1960-му році й поховані у Львові на Пагорбі Слави останки начебто Кузнєцова, на думку Романчука, належать якомусь німецькому піхотному гауптману, вбитому вояками УПА даа-алеко від того місця, де життя Кузнєцова обірвалося насправді...

Це тільки деяка інформація зі статті, де автори приводять ще багато фактів, від яких стає моторошно… А ще автори розповідають про жінок в житті М. Кузнєцова – це Ніна Миколаївна Автократова, російська дворянка, викладач, яка саме розгледіла у звичайному підлітку з багатодітної сім’ї  селянина-старовіра рідкісної сили лінгвістичний талант. Та Ольга Михайлівна Ветьолкіна, яка викладала німецьку мову у секретній школі розвідки НКВС, одним із курсантів якої був Микола Кузнєцов. Вона не тільки відшліфувала лінгвістичний талант М. Кузнєцова, а й вишколила його поведінку – до аристократизму. Випускний іспит взимку 1942 року Кузнєцов складав у … таборі для німецьких військовополонених. Саме там розпочалася легенда обер-лейтенанта Пауля Вільгельма Зіберта.

Микола Кузнєцов мав настільки непересічений талант до роботи в розвідці, що це визнають навіть його колишні та нинішні вороги. Такі люди, як стверджують автори статті, народжуються один раз у століття. Це державне надбання. Проте радянська влада мала свій погляд на унікальність і рівність. І в цьому Ви можете переконатись переглянувши статтю. Журнал «ПерсонаL», № 3 за 2013 рік знаходиться у відділі інформації та документів виробничої тематики.