Висушені різні частини рослин зі стійким ароматом і смаком надають стравам характерної гами духмяності та смаковитості. Типовими представниками прянощів є усі види перцю, кориця, ваніль, гвоздика, лаврове листя, кардамон та ін .

«Пряний» означає «гострий, пікантний, пахкий». Досвід використання прянощів накопичувався історично. Розглядаючи введення в їжу прянощів за історичним та географічним аспектами, їх можна розподілити на дві групи – класичні (екзотичні) та місцеві. Першою «пряною» ластівкою став перець, батьківщиною якого є південно-західний берег Індії або Малабар, що так і називають: «Земля перцю». У Середньовіччі його рахували по зерняткам і цінували на вагу срібла. Ці прянощі були стійкою валютою – за перець можна було купити земельні ділянки, ним сплачували податки, давали у посаг донькам-нареченим.
Чорний перець – найпоширеніші і найпопулярніші в Україні прянощі. Він широко використовується в харчовій промисловості та кулінарії. За влучним зауваженням видатного кулінара Вільяма Похльобкіна, «прянощі – натхненники їжі, але самі – не їжа». Дієтологи вважають прянощами не всі ароматичні рослини, а лише ті, котрі мають бактерицидні властивості. З півтори сотні прянощів, на жаль, у домашній кулінарії ми вживаємо не більше десятка.
Більш детально про прянощі, приправи та їх лікувальні властивості можна прочитати у статті лікаря–дієтолога, кандидата медичних наук С. Троїцької. Натхненники їжі: лікування без їжі // Сільські вісті. – 2014. – 25 листоп. та літературних джерелах:

Дубиніна А. Товарознавство смакових товарів / А. Дубиніна. – К., 2004. – 240 с.

Льовшина Л. Товарознавство продовольчих товарів, пряно–ароматичних рослин та прянощів/ Л. Льовшин. – К., 2010. – 388 с.

Тетяна Кучерук