Вітаю Вас, Гість
Головна » 2013 » Червень » 6 » Молодіжні субкультури
12:10
Молодіжні субкультури
Фрики, ванільки, емо, растамани, готи, панки, хіпі… Чи добре ми знаємо нашу молодь? Що їй подобається, чим вони захоплюються, що їх цікавить?  Представники різноманітних субкультур намагаються показати свою індивідуальність, сказати сірій масі: "Я — особистість”, кинути виклик світу з його нескінченними буднями та вистроюванням усіх в один рядок. Все більше підлітків кожного дня у всіх країнах світу приймають ту чи іншу субкультуру. Тому необхідно знати про це культурне явище, розуміти його та бути готовим зустрітися з представниками у реальному житті .
      Підліткови вік — надзвичайно складний і важливий період у житті кожної людини. Саме в цей час, коли ви вже не діти, але ще й не дорослі, шукаєте свого місця в такій групі, яка може задовольнити    ваші потреби, єднає спільні інтереси, спільне ставлення до світу. Молодіжна субкультура — будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.
     Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя та інше за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про  приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленг), зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін.
      Загалом можна виділити п'ять головних характеристик молодіжних субкультур:
1) специфічний стиль життя і поведінки;
2) наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді;
3) протиставлення себе решті суспільства;
4) зовнішня атрибутика, яка має символічне зна¬чення;
5) ініціативний центр, який генерує тексти. Таким чином, можна вивести означення:

Хіпі. Основну частину цієї субкультури складали діти цілком забезпечених батьків. Під впливом східних містиків, які проповідували пошуки гармонії і щастя за межами матеріального світу, тисячі хлопців і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили незалежним ні від кого життям, відпускаючи якомога довше волосся.
  Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших маніфестів хіпі «Маніфесті Сталкера» написано: «Недаремно споконвіку бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного життя, люди мистецтва — художники, музиканти, поети — не дуже поважали перукарів... Волосся — це наче антени, які дозволяють вловлювати найтонші коливання фізичного і біологічного поля. Окрім розкішних патлів на голові, хіпі мали й інші форми відзнак, найвідомішою з яких є «фенічка», або «фенька», яку вважають вершиною хіповського самовираження. «Фенька» може бути якою завгодно. Саме слово походить від вільної інтерпретації англійського «thing», тобто «річ». Спочатку так називали будь-які дрібнички, які дарували одне одному. Пізніше так стали називати прикраси, причому виключно саморобні. Найчастіше «феньки» — це сплетені з бісеру браслети, які, крім функції декору, несуть і інше смислове навантаження.

Ваніль(ки). Виключно дівчача субкультура, яка з'явилася нещодавно. Головні атрибути: фотоапарат з великим об'єктивом, окуляри, чобітки уги. Полюбляють каву, сигарети з ванільним запахом, Нью-Йорк. Плюси: наївні, ніжні, романтичні дівчата, чуттєві, які «літають у небесах».
Мінуси: паління, надмірне захоплення кавою.

   




Гопники. Гопник (топ, гопота) — представник радянської та пострадянської субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в робітниче середовище; людина, що вимагає гроші або якісь цінні речі від інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай виходець із малозабезпеченої родини. Слово походить з російської мови. За однією з версій, утворилося від старої абревіатури ГОП — городское общество презрения (ГОПи існували на початку XX століття в Петербурзі), за іншою — від слова «гоп-стоп» (на злодійському жаргоні — пограбування, напад, збройний грабіж).
      Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслідок украй низького рівня життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, дітей яких виховувала вулиця, та тотальної зубожілості. В умовах такої «боротьби за шматок хліба» з хлопців-підлітків виростали справжні злодії.
       Особливості гопів:
•    ходять зграйками по декілька осіб;
•    носять «кепку» та спортивні штани;
•    улюблене прохання: «дай рубас», «єсть пара двацать пять коп», «займи гривень десять, завтра віддам, мамой клянусь»; .
•    усі один одного називають «васями»;
•    лузають насіння («сьомки»).
    Стиль одягу середньостатистичного гопа виглядає приблизно так: спортивний костюм, кросівки, поверх цього може бути надягнута шкірянка або сільська «дубльонка» (у зимову пору року), а найголовніше — «кепка», цей елемент одягу є гордістю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку використовують класичні чорні «шапки-воровки». Стиль розмови гопів — українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві особи, та це й не дивно, адже вони — наслідок ніяк не задовільного стану державної економіки і суспільно-ментальної ситуації.
                               
Фрики.
Це люди, які люблять яскраво одягатися і поводитися, привертаючи до себе увагу. Тут і яскраві кольори одягу, і тату, і різноманітний пірсинг. По суті, ці люди не лише яскраво виглядають, а і яскраво мислять. Зазвичай це співаки, письменники, композитори. Переважно творчі натури. Фрик-культура — це культура сміливих і абсолютно відв'язних людей.

Плюси: немає ніякого негативного ставлення до світу і до «не своїх». Немає нічого такого, проти чого вони вороже виступають.
Мінуси: саме їхня свобода є головним мінусом. Вона дає все, тоді як на них самих неможливо вплинути ззовні, тобто доки це нешкідливо і весело, але невідомо, у що це виллється потім... І ніхто їх не зможе зупинити.
    

Скінхеди.
Часто скінхедів уважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи й дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять носити одяг темних кольорів. Насправді скінхедїв-фашистів не існує, як не існує християн мусульман чи українських індіанців

   Відома легенда про виникнення цього руху. Це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х — початку 60-х років XX століття. Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих родин після звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному пабі й пили пиво в очікуванні чергового конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго прочухана... Якось після бійки хлопці поголили волосся, що дуже зручно у вуличних бійках, бо немає за що вчепитися (звідси і походить назва «скінхед» skinhead — у перекладі з англійської — гола голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робочі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то принаймні агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало, і вони таки давали хлопцям  прочухана, але сам імідж міцно засів у головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду країною.
      Звісно, не можна стверджувати, що ця субкультура була повністю англоподібною. Серед скінхедів набув поширення чоловічий шовінізм, а в 70-х роках до нього додали ще й побутовий расизм, хоча політичні погляди руху сформовані переважно в дусі інтернаціонального пролетаризму. Але мудросплетенням політики рядові скінхеди не цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику «ска» і поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ, яка стала сьогодні класичною ознакою приналежності до цієї групи — підтяжки.
      До країн колишнього СРСР цей рух потрапив разом з панк-рухом. На сьогодні цей рух змішаний з рухом футбольних хуліганів. В Україні скінхедів можна побачити, коли вони вболівають за свою улюблену команду в якомусь пабі чи на стадіоні.
                              
Емо.
Термін з'явився у середині 80-х як скорочення від слова «емоція». ЕМО — стан душі тінейджера, який чутливо реагує на те, що відбувається навколо, вразливий, часто не знаходить розуміння ні серед однолітків, ні в родині.  Емо — культура ідеально підходить для людей депресивних, пасивних, невпевнених у собі; для скромних і чутливих підлітків.

Існує спеціальний імідж емо: криве, рване пасмо волосся до кінчика носа, що закриває одне око, а на потилиці — коротко обстрижене. їх легко можна впізнати по чорному та рожевому кольорах в одязі. Символіка — серце із поперечною тріщиною, череп з кістками, пістолет, чорна зірка.

 
 

Растамани.
На їхній погляд, можна: любити людей, палити траву, байдикувати, осягати сенс життя, розповіда: ти іншим про растафарі, філософствувати, грати на барабанах, носити дреди і слухати реггі; не можна: вживати свинину, молюсків, сіль, оцет, рибу без луски, коров'яче молоко; палити тютюн; пити ром і вино; носити речі з чужого плеча; їсти приготовану іншими їжу; грати в азартні ігри; торкатися мертвих; проповідувати негідним.
Плюси: досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть, «чим би дитя не тішилося».
Мінуси: по суті, їх заняття — це неробство, така людина навряд чи стане кимось визначним у соціальному житті.
   
     Молодіжна субкультура є формою соціальної адаптації молоді. Вона є своєрідним буфером між традиційною культурою та панівною системою молодіжної культури. З дорослішанням людини потяг до тієї чи іншої субкультури минає. Неформальний спосіб життя притаманний особам підліткового віку. А належність до тієї чи іншої субкультури — це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим власні погляди на життя.

      Багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних субкультур, зовсім не знаючи, що більшість з них не мають аж ніякого відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанизму. Навпаки — це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці — музиканти, письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони виступають проти деяких чинних правил і для цього об'єднуються в групи, створюючи тим самим свою маленьку систему (зі своїм одягом та законами) на противагу системі великій. Але слід зазначити, що існують соціально-небезпечні групи — гопники, сатаністи, скінхеди та інші.
     Кожен має право бути індивідуальним. Молодіжні огранізації існували завжди, лише самовиражалися по-різному. 

     Запропонована стаття надрукована у журналі "Мистецтво в школі" №3 за 2013 рік, у рубриці "Актуальні діалоги", де Ви можете ознайомитися також з іншими молодіжними субкультурами.


Категорія: Прочитайте журнали | Переглядів: 1315 | Додав: art | Теги: субкультура, молодь | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]