Фрики, ванільки, емо, растамани, готи, панки, хіпі … Чи добре ми знаємо нашу молодь? Що їй подобається, чим вони захоплюються, що їх цікавить?  Представники різноманітних субкультур намагаються показати свою індивідуальність, сказати сірій масі: "Я — особистість”, кинути виклик світу з його нескінченними буднями та вистроюванням усіх в один рядок. Все більше підлітків кожного дня у всіх країнах світу приймають ту чи іншу субкультуру. Тому необхідно знати про це культурне явище, розуміти його та бути готовим зустрітися з представниками у реальному житті .
Підліткови вік — надзвичайно складний і важливий період у житті кожної людини. Саме в цей час, коли ви вже не діти, але ще й не дорослі, шукаєте свого місця в такій групі, яка може задовольнити    ваші потреби, єднає спільні інтереси, спільне ставлення до світу. Молодіжна субкультура — будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.
Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя та інше за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про  приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленг), зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін.
Загалом можна виділити п'ять головних характеристик молодіжних субкультур:
1) специфічний стиль життя і поведінки;
2) наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді;
3) протиставлення себе решті суспільства;
4) зовнішня атрибутика, яка має символічне зна¬чення;
5) ініціативний центр, який генерує тексти. Таким чином, можна вивести означення:

Хіпі . Основну частину цієї субкультури складали діти цілком забезпечених батьків. Під впливом східних містиків, які проповідували пошуки гармонії і щастя за межами матеріального світу, тисячі хлопців і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили незалежним ні від кого життям, відпускаючи якомога довше волосся.
Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших маніфестів хіпі «Маніфесті Сталкера» написано: «Недаремно споконвіку бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного життя, люди мистецтва — художники, музиканти, поети — не дуже поважали перукарів... Волосся — це наче антени, які дозволяють вловлювати найтонші коливання фізичного і біологічного поля. Окрім розкішних патлів на голові, хіпі мали й інші форми відзнак, найвідомішою з яких є «фенічка», або «фенька», яку вважають вершиною хіповського самовираження. «Фенька» може бути якою завгодно. Саме слово походить від вільної інтерпретації англійського «thing», тобто «річ». Спочатку так називали будь-які дрібнички, які дарували одне одному. Пізніше так стали називати прикраси, причому виключно саморобні. Найчастіше «феньки» — це сплетені з бісеру браслети, які, крім функції декору, несуть і інше смислове навантаження.

Ваніль(ки). Виключно дівчача субкультура, яка з'явилася нещодавно. Головні атрибути: фотоапарат з великим об'єктивом, окуляри, чобітки уги. Полюбляють каву, сигарети з ванільним запахом, Нью-Йорк. Плюси : наївні, ніжні, романтичні дівчата, чуттєві, які «літають у небесах».
Мінуси : паління, надмірне захоплення кавою.

Гопники. Гопник (топ, гопота) — представник радянської та пострадянської субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в робітниче середовище; людина, що вимагає гроші або якісь цінні речі від інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай виходець із малозабезпеченої родини. Слово походить з російської мови. За однією з версій, утворилося від старої абревіатури ГОП — городское общество презрения (ГОПи існували на початку XX століття в Петербурзі), за іншою — від слова «гоп-стоп» (на злодійському жаргоні — пограбування, напад, збройний грабіж).
Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслідок украй низького рівня життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, дітей яких виховувала вулиця, та тотальної зубожілості. В умовах такої «боротьби за шматок хліба» з хлопців-підлітків виростали справжні злодії.
Особливості гопів:
•    ходять зграйками по декілька осіб;
•    носять «кепку» та спортивні штани;
•    улюблене прохання: «дай рубас», «єсть пара двацать пять коп», «займи гривень десять, завтра віддам, мамой клянусь»; .
•    усі один одного називають «васями»;
•    лузають насіння («сьомки»).
Стиль одягу середньостатистичного гопа виглядає приблизно так: спортивний костюм, кросівки, поверх цього може бути надягнута шкірянка або сільська «дубльонка» (у зимову пору року), а найголовніше — «кепка», цей елемент одягу є гордістю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку використовують класичні чорні «шапки-воровки». Стиль розмови гопів — українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві особи, та це й не дивно, адже вони — наслідок ніяк не задовільного стану державної економіки і суспільно-ментальної ситуації.

Фрики. Це люди, які люблять яскраво одягатися і поводитися, привертаючи до себе увагу. Тут і яскраві кольори одягу, і тату, і різноманітний пірсинг. По суті, ці люди не лише яскраво виглядають, а і яскраво мислять. Зазвичай це співаки, письменники, композитори. Переважно творчі натури. Фрик-культура — це культура сміливих і абсолютно відв'язних людей.
Плюси : немає ніякого негативного ставлення до світу і до «не своїх». Немає нічого такого, проти чого вони вороже виступають.
Мінуси : саме їхня свобода є головним мінусом. Вона дає все, тоді як на них самих неможливо вплинути ззовні, тобто доки це нешкідливо і весело, але невідомо, у що це виллється потім... І ніхто їх не зможе зупинити.

Скінхеди. Часто скінхедів уважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи й дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять носити одяг темних кольорів. Насправді скінхедїв-фашистів не існує, як не існує християн мусульман чи українських індіанців
Відома легенда про виникнення цього руху. Це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х — початку 60-х років XX століття. Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих родин після звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному пабі й пили пиво в очікуванні чергового конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго прочухана... Якось після бійки хлопці поголили волосся, що дуже зручно у вуличних бійках, бо немає за що вчепитися (звідси і походить назва «скінхед» skinhead — у перекладі з англійської — гола голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робочі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то принаймні агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало, і вони таки давали хлопцям  прочухана, але сам імідж міцно засів у головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду країною.
Звісно, не можна стверджувати, що ця субкультура була повністю англоподібною. Серед скінхедів набув поширення чоловічий шовінізм, а в 70-х роках до нього додали ще й побутовий расизм, хоча політичні погляди руху сформовані переважно в дусі інтернаціонального пролетаризму. Але мудросплетенням політики рядові скінхеди не цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику «ска» і поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ, яка стала сьогодні класичною ознакою приналежності до цієї групи — підтяжки.
До країн колишнього СРСР цей рух потрапив разом з панк-рухом. На сьогодні цей рух змішаний з рухом футбольних хуліганів. В Україні скінхедів можна побачити, коли вони вболівають за свою улюблену команду в якомусь пабі чи на стадіоні.

Емо. Термін з'явився у середині 80-х як скорочення від слова «емоція». ЕМО — стан душі тінейджера, який чутливо реагує на те, що відбувається навколо, вразливий, часто не знаходить розуміння ні серед однолітків, ні в родині.  Емо — культура ідеально підходить для людей депресивних, пасивних, невпевнених у собі; для скромних і чутливих підлітків.
Існує спеціальний імідж емо: криве, рване пасмо волосся до кінчика носа, що закриває одне око, а на потилиці — коротко обстрижене. їх легко можна впізнати по чорному та рожевому кольорах в одязі. Символіка — серце із поперечною тріщиною, череп з кістками, пістолет, чорна зірка.

Растамани. На їхній погляд, можна: любити людей, палити траву, байдикувати, осягати сенс життя, розповіда: ти іншим про растафарі, філософствувати, грати на барабанах, носити дреди і слухати реггі; не можна: вживати свинину, молюсків, сіль, оцет, рибу без луски, коров'яче молоко; палити тютюн; пити ром і вино; носити речі з чужого плеча; їсти приготовану іншими їжу; грати в азартні ігри; торкатися мертвих; проповідувати негідним.
Плюси : досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть, «чим би дитя не тішилося».
Мінуси : по суті, їх заняття — це неробство, така людина навряд чи стане кимось визначним у соціальному житті.

Молодіжна субкультура є формою соціальної адаптації молоді. Вона є своєрідним буфером між традиційною культурою та панівною системою молодіжної культури. З дорослішанням людини потяг до тієї чи іншої субкультури минає. Неформальний спосіб життя притаманний особам підліткового віку. А належність до тієї чи іншої субкультури — це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим власні погляди на життя.
Багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних субкультур, зовсім не знаючи, що більшість з них не мають аж ніякого відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанизму. Навпаки — це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці — музиканти, письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони виступають проти деяких чинних правил і для цього об'єднуються в групи, створюючи тим самим свою маленьку систему (зі своїм одягом та законами) на противагу системі великій. Але слід зазначити, що існують соціально-небезпечні групи — гопники, сатаністи, скінхеди та інші.
Кожен має право бути індивідуальним. Молодіжні огранізації існували завжди, лише самовиражалися по-різному.