Князі Острозькі / О. Дзярнович, Р. Рагаускене, І. Тесленко, Б. Черкас, А. Бумблаускаса ; під. наук. ред. І. Тесленка. – К. : Балтія-Друк, 2015. – 280 с.
Острозькі – руський рід князівського походження, який користувався власним гербом «Баклай». Жодна інша родина так не відзначилася на військовій службі, як Острозькі. Представники фамілії уславилися у багатьох війнах та походах проти московітів, татар та інших супротивників. Більшість з Острозьких проявилися як надзвичайно гнучкі політики. Острозькі відзначалися й меценатською та релігійною діяльністю на користь православної, а пізніше і католицької церкви. Кількість храмів, які вони зафундували, сягає десятків або навіть і сотень.
Книга розпочинається з відкривання таємниці походження князівського роду, який оповитий багатьма таємницями, і як зазначили автори, деякі з них навряд чи колись будуть розгадані . Одне з припущень, які висувають на розгляд читача вчені, про те, що Острозькі страждали на невиліковну психічну хворобу, яка передавалася у спадок. Недуга була пов’язана із поширеною серед аристократів традицією перехресних шлюбів. Зокрема, до книги включено схему , підготовлену з урахуванням найновіших генеалогічних розвідок, 44 представників роду Острозьких , які від народження носили титул князя або княжни.

Князь Костянтин Іванович Острозький (близько 1460-1530) – великий литовський гетьман, маршалок Волинської землі, віленський каштелян та воєвода троцький – найвизначніший представник цього роду і один з найвпливовіших політ иків свого часу. Автори, які називали Костянтина Острозького русином, не вдаючись у деталі його походження, найбільше підкреслювали у своїх дослідженнях православний патріотизм князя і героїзм у контексті литовсько-московського протистояння. В. Біржішка писав: «Серед оборонців Литви цей гетьман посідає найважливіше місце. Однак литовцем, як гетьман Ходкевич, цей чоловік не був. Руського походження й православного віросповідання, цей чоловік усім серцем покохав оту свою велику батьківщину, у якій так мирно й гарно співіснували два народи – литовці та русини» . Лікар королеви Бони – італієць Валентино – 1530 писав: «Це був шанований і хоробрий чоловік, і його супроводжував успіх: він заслужив, щоб його можна було називати королевим батьком, а Його Королівська Милість поважає його дужче за інших. Він переможець 64 битв, 6 разів його спіткала невдача, 3 роки він провів у кайданах, ув’язнений у Москві; до того ж він увесь час зоставався такий відданий своєму грецькому віросповіданню, що русини мають його за святого. Він одержував біля 26 тисяч золотих і мав ще додаткові доходи, що їх вельми щедро призначив король» . Роки життя Костянтина Івановича Острозького припали на той історичний момент, коли Велике князівство Литовське опинилося перед серйозними зовнішніми викликами: під загрозу було поставлене навіть існування Литовсько-Руської держави. І саме в цей час військові й організаційні таланти князя стали у нагоді, його політична кар’єра і блискучі перемоги сприяли успішному в цілому вирішенню політичних проблем.
У книзі вміщене докладне дослідження початку та злету військової кар’єри Костянтина Острозького і оборону рубежів Литовсько-Руської держави кінця XV – першої третини XVI століття. Зокрема, детально розглядається Оршанська битва через призму військової тактики: чисельності ворогуючих сил та розміщення сторін, перебіг самої битви, втрати сторін, тактику та підсумки.
Рівно 500 років тому, 8 вересня 1514 року, під Оршею, що у нинішній Білорусі, було здобуто одну з найгучніших воєнних перемог Великого князівства Литовського за всі часи його існування. Блискучу перемогу над московським військом сьогодні пояснюють новаторськими методами ведення воєнних дій – вперше у світовій історії було використано артилерійську пастку. Битва під Оршею викликала великий резонанс у Європі: про неї оповідали у хроніках, її широко змальовували у художній літературі, творах мистецтва. Іноді в історіографії її називають Великою битвою, або Східним Грюнвальдом. Найбільші лаври перемоги, як у ті часи, так і зараз, було віддано людині, що стояла на чолі союзницького війська, – великому литовському гетьманові Костянтину Острозькому, якого називали Руським або Литовським Сципіоном . Вибір Костянтина Острозького став символічним, він продемонстрував, що вже тоді долі Москви та Києва розійшлися. Історична місія Костянтина Острозького як державного діяча Великого князівства Литовського високо підносить його над усім родом. Острозькі, маючи українське походження, тривалий час залишалися православними.
Значний підрозділ книги присвячено огляду володінь Костянтина Острозького та його релігійній та меценатській діяльності у Литві.
Другий розділ книги присвячено Василю-Костянтину Острозькому – одному з найславетніших представників могутнього роду Острозьких. На початку своєї кар’єри він прагнув примножити славу роду і, як мінімум повторити батьківський успіх. Певною мірою це йому вдалося, хоча ані блискучим полководцем, ані придворним вельможею Василь Острозький так і не став . Тривалий час Острозькому довелося боротися за свої права із сильнішими опонентами, серед яких опинилися члени власної родини і королівська сім’я. Перетворення Острозького князівства на перше за розмірами маєткове господарство Речі Посполитої тривало понад тридцять років. Чотири століття пролягли між сьогоднішнім днем і тим історичним періодом, коли князював Василь-Костянтин Острозький. Завдяки його невтомній громадській, політичній, державній та освітянській діяльності про «народ руський» знали в усій Європі. Василь-Костянтин Острозький протистояв окатоличенню українського народу, показав себе людиною незалежною і відданою справі України. Усім своїм життям і всією своєю свідомістю князь Василь-Костянтин був пов’язаний з добою, що творила його, з її традиціями і культурою. В той же час він сам – творець історії, учасник боротьби, результат якої певною мірою визначав долю України. Створена ним група підтримки дозволила родині Острозьких на початку 1590-х посісти одне з чільних місць у колі найвпливовіших людей республіки. Узявши шлюб з дочкою великого коронного гетьмана Софією Тарновською, князь Острозький отримав не тільки величезні маєтності в Галичині разом з містом Тарнів у самій Польщі, а й впевнено увійшов до найвпливовішого придворного королівського кола у Кракові. Василь-Костянтин усвідомлюючи себе русином-українцем, постійно перебував у силовому полі польської освіти та культури. Залишаючись у вірі батьків він прихильно ставився до єзуїтів, протестантів чи представників інших конфесій, спілкувався з ними, дозволяючи навіть оселятися у своїх володіннях. Над усе Василь-Костянтин Острозький цінував мудру думку. Толерантність і терпимість були законом життя дому князів Острозьких.
Ще багато чого цікавого може розповісти запропонована книга – і про боротьбу князя за православну віру, і про останнього представника роду, сина Василя-Костянтина – Януша , який не набагато пережив батька, і який врешті-решт став католиком. Перед смертю, у 1620 р., зі своїх земель він створив Острозьку ординацію, яка перейшла до князів Заславських.
Наступний розділ книги присвячений жінкам з роду Острозьких: Беаті Костелецькій і Галшці Острозькій , донькам київського воєводи Василя-Костянтина Острозького: Єлизаветі та Катерині Острозьким ; та останній представниці роду Анні-Алоїзі Олександрівні Ходкевич .
Останній, найбільший розділ книги присвячується місцям пам’яті Острозьких у Східній та Центральній Європі: зведені з каменю і цегли, вони мали не лише суто функціональне призначення, але й повинні були стати і, зрештою, стали символом багатовікової могутності фамілії. Якщо нанести на карту сучасної Центральної і Східної Європи міста і села, якими володіли представники роду упродовж XIV-XVII ст., виявиться, що нині вони перебувають не лише в Україні, але й у Білорусі, Литві, Польщі, Словаччині, Угорщині та Чехії .

Автори закликають придивитися ближче до найвизначніших місць, пов’язаних з представниками цього князівського роду. Зокрема разом з автором читач побуває у поблизу м. Ауссіґ (нині м. Усті-над-Лабем у Чехії), далі попрямують до Бендзинського замку, зупиняться на туриторії Білорусі у Бересті (сучасний Брест, Білорусь), Здетелі (сучасна назва Дятлово Гродненської області, Білорусь), Турові (Гомельська область, Білорусь); помандрують шляхами сучасної України до м. Біла Церква, Білогородки, переїдують до польської Вевюрки, Вишнича, Дембно ; побувають при дворі одного з наймогутніших правителів тогочасної Європи цісаря Римської імперії Максиміліана II у Відні , звідти помандрують до Вільно (нині Вільнюс) – столиці Великого князівства Литовського, заглянуть до російської Вологди та Москви , проїдуться шляхами Острозьких на Волині: до м. Володимир, Дермань Дубно, Заслав (сучасний Ізяслав, Хмельницька область), Звягель (нині Новоград-Волинський), Костянтинів (Старокостянтинів Хмельницька область), Кременець, Литовиж (нині с. Литовеж Волинської області), Луцьк, Межиріч-Острозький, Острог, Полонне, Рівне, Старе Село, Степань ; а також проїдуться шляхами Острозьких у Малій Польщі: резиденції у Дембно, Опатув, Островець-Свентокжиський, Тарнув, Чмелюв, Шамотули , великих польських міст Краків та Люблін ; та по відомих світових столицях: Варшава, Відень, Вільнюс, Київ, Прага та інших не менш цікавих місцях.
На сьогоднішній день число осіб, у жилах яких тече кров князів Острозьких, давно перевищує сотню, а географія місця проживання охоплює обидві півкулі нашої планети (Польща, Франція, Великобританія, Іспанія, США, Канада, Бразилія та ін.).
Отож сказати більше про цю книгу – може тільки сама книга. Завітайте до краєзнавчого відділу Рівненської обласної бібліотеки та запрошуємо Вас до подорожі у прославлений та могутній світ під назвою «Князі Острозькі».

Т. В. Карпінська