Важливість появи художніх творів для дітей, написаних на багатющому матеріалі трагічної, але перш за все героїчної історії України, переоцінити неможливо. У дітей середнього та старшого шкільного віку, які лише нещодавно отримали змогу довідатись про справдешню історію свого народу і своєї землі, є запит та інтерес до такої книжки. Багато літ говорено було і про історичні художні твори, і про кіно, і про анімацію… Нарешті поволеньки – як все в наших землях робиться – почало з’являтись.

Історична повість "Під мурами твердині" Миколи Мартинюка – одна з таких спроб. Події повісті розгортаються на Волині у нелегкі часи XIII століття, коли, за словами автора, відкривалася історія нового злиття воєдино роздроблених і вкрай понищених розбратом земель – розпочиналася друга остаточна і вирішальна злука Волині, а згодом і приєднання до неї Галича. Повість "Під мурами твердині" анонсується як перший твір трилогії "Мій суддя – Бог". Автор свідомо сконцентрувався на історичних подіях рідного краю, а в них, у тих подіях, як у краплині води, відбиваються всі наші українські звитяги, поразки та проблеми. Микола Мартинюк добре знає історичне тло, на якому розгортаються події його твору, він добре вивчив не лише середовище побутування своїх героїв, але й, часто ускладнюючи сприйняття сучасними підлітками, подає сповнену архаїзмами мову героїв та реалії їхнього життя.
Повість розповідає не лише про історичні події "князівського рівня", але і важка доля простих людей не оминає авторової уваги. І князі Данило, Василько, і підступний Ярослав, але і ключниця, і юнак Ратибор… Миколі Мартинюкові вдалося розповісти історію, якою, безумовно, зацікавиться юний читач. Проте, як то часто буває, авторові здобутки часом перетворюються на його поразки. Повертаюся до мови твору. Мова твору – це мова зображуваної історичної доби. Іноді надмір архаїчної лексики, описовостей, складні синтаксичні конструкції створюють ефект "важкості" сприйняття. Аби не бути голослівним, наведу коротенький приклад: "Захоплений заворожливим магічним видивом і молодечим заповзяттям святочного ігрища, що комашилося й безладно та всюдисуще снувало осіненим заревом огневика побережжям, наче проворні кочівники й насельники в метушливому розбурханому мурашнику, князь раптом став втрачати відчуття яві. (…) Мить – і він успак над світом, знову сліпо, як перше, зорить у пітьму… Там унизу, поперек похмурої гладіні рову, виблискуючи сотнями примхливих леліток, шпетною рівненькою стьожкою стелилася місячна доріжка. А їй навперейми, замріло погойдуючись на тремких полохливих брижах, даленіли віддзеркалені в плесі поодинокі вогники, ледь-ледь вихоплюючи з густої непроглядної мли під собою дбайливо сплетені очерети купальних вінків". Пригадались ще у школі "замучувані" верби-раставиці Нечуя… Втім, як і про що писати – воля автора. Просто мені здається, що юному створінню важкувато буде продиратись крізь такі синтаксичні конструкції. Загалом же історична повість Миколи Мартинюка "Під мурами твердині" - явище цікаве і заслуговує уваги юного читача.

В.Бендюг