"Черевички Божої Матері" - це дуже "моя" книжка: стиль, персонажі, місце подій. Це письмо без ретуші і без "кучерявості". Це дуже оголена правда про людину у критичний час. Це ще одне українське історичне пекло, при згадці про яке ми соромливо опускаємо долу очі, - написала Марія Матіос. "Черевички..." я присвятила пам'яті свого тата. Без його заступництва з небес я ніколи б не знайшла в собі сили, у такий чорний для себе час, дописати книжку. Але я татові обіцяла. І я виконала обіцянку. Цю книгу, як ніяку іншу, я писала плачучи і плакала - пишучи... Так, вона про людське зло і жорстокість. Але, разом із цим, я хотіла, щоб вона була світла, як її головний персонаж - 12-літня Іванка Борсук, очима і словами якої я і розповідаю цю сумну історію".
Твори Марії Матіос свідчать, що не все так погано в нашому домі. Її «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки»  – це   спроба осмислити історію і трагедію рідної Буковини та й України загалом. «Черевички Божої Матері» – нова  частинка  величезної   буковинської саги Марії Матіос. Твір  ідейно співзвучний  з усіма творами письменниці, яка пропонує свій спосіб художньої репрезентації минулого. В її творах герої  обов’язково   є свідками страшних історичних катастроф, що пережила Західна Україна. І наслідки цих трагедій мають значення для розуміння сучасної України...


Історія дівчинки   відбувається на тлі складних історичних процесів на теренах Західної України. Була румунська влада, польська, а тепер от прийшли «красні комісари» й пообіцяли, що всі будуть рівні, що в селі побудують колгоспи…  “Отоді Іванка уперше й почула слова, яких доти ні мама, ні тато удома не говорили... “грузовік,  красний комісар, братья- українці, комуністя, калагоз”.  І після того дня чи не все село — мало не в один голос  - повторювали їх заледве не одразу  після  "отченашу”.  Але обіцянки завершуються репресіями для селян, яких насильницьки змушують полишити домівки: ”Імєнєм Саюза Савєцкіх Сациалістіческіх Рєспублік... объявляю постановлєніє управлєнія енкаведе  по Черновіцкой області от 13 июня 1941 года о висєлєнії в отдальонниє  райони есесесер...”-  комісари  повантажили у грузовікі “соціально врєдних елємєнтов із чісла кулаков, члєнов националістічєскіх організацій просвіта, січ, допомоґове товариство…” Іванка Борсук –  допитлива, ніжна і лагідна  дитина,   трохи  “не від світу цього”... “ Хіба вона що погане надумала? Та вона чарівний цвіт  шукала! Не для себе шукала!  Тоді ніхто би не був голодний і обділений ласкою. Ніхто би не знав холоду. Сирітства. Кожен був би здоровий. І всі би багато сміялися...”   Іванка відчуває якусь тонку межу, яка існує між добром і злом.  Вона живе серед своїх фантазій та фантазій своїх дідів-бабів-москалиць у яких все зрозуміло: тут – добро, тут – зло. Але життя покаже, що гарний «красний комісар», в якого майже закохалась Іванка, може бути жорстоким катом. А свої дядьки-односельці – катами не меншими, а то й жорстокішими. Життя покаже,   що на землі  може бути  суцільне пекло, що сонце може бути чорним, коли після розстрілу  євреїв німцями  у Іванки не вистачає розуміння, як на божій землі може виникнути стільки  зла: " А німець стріляв і стріляв - ніби  хотів зробити із Капетутерової  голови друшляк. Аж поки не стрепенулася із закаменності Хая Рендигевич і не впала на прострелене тіло Арона - і тієї ж миті її прошила чи не остання куля з офіцерового пістолета.  Ще  живі Хаїні руки розтулилися і випустили притихле дитя - і воно випало і покотилося по землі, як м'ячик, розповиваючись із благенької забрудненої пелюшки ..."
З останніми  сторінками книги світ зупиняється, його зміняє відчай. Як вижити людській душі в умовах пекла – основне   питання, яке порушує перед читачем повість «Черевички Божої Матері».   Книга варта того, щоб її прочитати, щоб відчути  справжній дитячий погляд на велике людське горе.

Підготувала: Галина Конарчук