З відкриттям « безвізу » світ став ближчим і доступнішим для нас. Тисячі українців відправилися у мандри його досліджувати. Але не менш цікаво досліджувати власну країну, пізнавати власну історію, відкривати дива зовсім поряд.

Своїми враженнями від мандрівки Тальнівщиною, що на Черкащині ділиться Людмила Чечель на сторінках газети «Культура і життя» (Чечель Л. Зупинки вихідного дня / Л. Чечель. - Культура і життя. - 2017. - №32. – С. 16.)

У своїх коротеньких нарисах журналістка розповідає про речі які її вразили. Наприклад, пам ’ ятник 150 прикордонним псам, які «порвали» полк фашистів в рукопашному бою що на околиці с. Легедзине. Ця єдина за всю історію світових воєн і конфліктів битва людей і собак сталася в самому центрі України багато років тому – в липні 1941 року.

Біля села Легедзине батальйон, прикриваючи відхід штабних частин командування Уманського армійського угруповання, прийняв свій останній бій...

Сили були надто нерівними: проти півтисячі прикордонників полк фашистів. І в критичний момент, коли німці пішли в чергову атаку, майор Лопатін дав наказ послати в рукопашний бій з фашистами прикордонників і службових собак. Це був останній резерв.

Видовище було страшне: 150 прикордонних псів (в тому числі і з Львівської прикордонної школи службового собаківництва) навчених, напівголодних вівчарок, проти німців, що поливають їх автоматним вогнем. Вівчарки впивалися фашистам в горлянки навіть в передсмертних судорогах. Ворог, покусаний в прямому сенсі і порубаний багнетами, відступив, але на підмогу підійшли танки. Покусані німецькі піхотинці, з рваними ранами, з криками жаху, зістрибували на броню танків і розстрілювали бідних псів. У цьому бою загинули всі 500 прикордонників, жоден з них не здався в полон. А вцілілі собаки, за словами очевидців — жителів села Легедзине, до кінця залишилися відданими своїм провідникам. Кожна з уцілілих в тій м’ясорубці, вляглася біля свого господаря і нікого не підпускала до нього. Німецькі звірі, пристрілювали кожну вівчарку, а ті, яких не підстрелили німці, відмовлялися від їжі і померли від голоду...

В 1955-му році жителі Легедзиного змогли зібрати останки майже всіх 500 прикордонників і перенести їх до сільської школи, біля якої і знаходиться братська могила. А на околиці села, там, де проходив єдиний у світі рукопашний бій людей і собак з фашистами, 9 травня 2003 року на добровільні пожертвування був встановлений єдиний у світі пам’ятник людині з рушницею і його вірному товаришеві — собаці. Такого пам’ятника більше немає ніде.

Надзвичайно цікаво Людмила Чечель розповідає про заповідник «Трипільська культура», мисливський палац графа Шувалова, історію села Криві Коліна. Можливо цей матеріал надихне вас на нові подорожі, або ви просто дізнаєтеся більше про рідний край.

Анжела Хамедюк.