«Я, Ти і наш мальований і немальований Бог» — це дебютний роман письменниці Тетяни Пахомової . Проте уже перший твір авторки приніс їй перемогу у Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» 2016. Драматична та зворушлива сімейна сага, що пробуджує віру в добро та милосердя. Напружений сюжет роману зачарує вас і змусить читати, не відриваючись. В основі роману лежить реальна історія української сільської сім’ї Марії та Степана Січевлюків-Врублевських, що трапилася під час Другої Світової війни. Книга — своєрідний реквієм переслідуванням, що зазнали євреї Львова. Проте на прикладі однієї сім’ї авторка роздумує не лише про долю цього народу, але й про витоки людської жорстокості, що червоною ниткою простяглася через ціле ХХ століття і, на жаль, і досі є поміж нас. Події згадані у романі відбуваються у м. Львові та на Львівщині. Мало хто знає, що саме у місті Лева в часи Другої світової війни діяло ґетто — спеціальне поселення для євреїв, що за своєю площею було третім у Європі. Саме тут довгий час утримувалося понад 100 000 тисяч євреїв. Вражає і те, що коли 27 липня 1944 року радянські війська взяли Львів, у ньому залишалося менше 300 євреїв, які ховалися в місті і каналізації…Саме таких важких випробувань довелося зазнати родині ювелірів Зільберманів. Вже за перші місяці німецької окупації з великої та дружньої родини в живих залишилися лише мати Естер та двоє дітей — Міріам і Давид. Коли життя у ґетто стало нестерпним, Естер, щоб мати змогу отримувати більше їжі, погоджується на роботу у трудовому таборі. Разом із дітьми та іншими євреями їх відправляють вимощувати дорогу біля Червонограда. Саме тут у маленькій Мірі простий селянин Степан Січевлюк-Врублевський впізнає свою померлу донечку Мар’янку і вирішує врятувати сім’ю євреїв. Довго виношуючи план втечі, він все ж попри ризик смерті робить спробу врятувати родину. Довгі вісімсот тридцять два дні Естер із своїми дітьми переховувалася у невеличкій криївці під хлівом, що прилягав до хати Марії та Степана. Ця маленька хата на краю села, розміщена біля церкви та цвинтаря, стала їхньою новою домівкою — єдиним шансом вижити. Вдень вони переховувалися у криївці, а в ночі час від часу виходили на сільський цвинтар. Відтепер життя українців та іудеїв було пов’язане однією ниткою, а два обшуки та підозри змусили їх бути ще обережніши. Водночас, цей добрий вчинок сільської родини не залишається забутим: Бог посилає Марії та Степану двох дітей, попри страх в їхній родині знову панує мир та радість. Спільні святкування християнських свят, допомога один одному, бажання зрозуміти та допомогти іншому, попри різницю у національності, традиціях, віруваннях, зробили справжнє чудо… Адже насправді такі людські почуття як віра, любов, бажання жити щасливо не мають національної чи релігійної ознаки. Саме ця ідея ховається у назві книги і є центральною у романі.

Підготувала А.христофорова.