Калько С. Сентиментальна прогулянка Рівненським парком. Краєзнавчі нариси з історії парку імені Тараса Шевченка / С. Калько. – Рівне, 2010. – 88 с.
Про історію написання цієї книги автор, рівненська журналістка Світлана Калько , написала так: «Для автора цих рядків пошукова робота щодо історії виникнення і становлення рівненського парку триває й досі. Зібраного матеріалу накопичилося стільки, що захотілося обов’язково поділитися з іншими. Так з’явилася ця книга.» .
На нашу думку, завжди добре, коли людині є чим поділитися з іншими, особливо якщо це маловідомі широкому загалу сторінки історії. У книзі, окрім спогадів старожилів та колишніх працівників парку, використано чимало історичних джерел.
У передмові до читача, Світлана Калько зазначає, що разом із старими парками і скверами потроху зникає старе Рівне , гублячись за подекуди недолуго «осучасненими» фасадами, під фундаментами новобудов, у підземних торгових центрах. Втрата таких місць рівнозначна вирваному аркушу з літопису нашого міста… І з цим твердженням важко не погодитись . Кожне покоління рівнян буде пам’ятати «свій парк», такий, яким його побачила і запам’ятала кожна людина. Тому зберегти воєдино його історію для майбутнього вкрай важливо.
Цікаво, що історія рівненського парку бере початок у XVIII столітті, коли англійський архітектор Бургіньйон спроектував двоповерхове приміщення палацу власників Рівного князів Любомирських у стилі бароко, паркову зону, яка обрамляла маєток з південного боку, та під’їзди до палацу. В описах дослідників Волині Тадеуша Стецького і Миколи Теодоровича йдеться, що навколо палацу в парку розташовувалися чудові скульптури, альтанки, імітації руїн готичних споруд. Палацовий парк охоплював територію між сучасними вулицями 24 Серпня, Степана Бандери, Драгоманова, Чорновола. І нині ще подекуди збереглися тут старі кремезні дерева – залишки паркових насаджень. Про розкішне життя з гучними балами, музикою і танцями, яке вирувало в палаці Любомирських, ходили легенди всією Волинню.
У 1822 році рівненські маєтності перейшли до внука князя Станіслава Любомирського, Фридерика, який певний час був волинським віце-губернатором. Улюбленою справою князя Фридерика було будівництво нового та перебудова старого. Зрозумівши, що родовий маєток він утримувати не зможе, у 1840 році збудував собі на східній окраїні колишнього палацово-паркового ансамблю, у місцині названій згодом «Гіркою», скромну резиденцію у вигляді невеличкого палацу і оточив її садом. Саме ця садиба через сто років потому і стала нинішнім Парком імені Тараса Шевченка. Існує дві версії щодо виникнення цієї місцевості. За більш вірогідною з них, там, де нині пролягли вулиці Драгоманова і Чорновола, яка ще наприкінці XIX століття носила милозвучну і цілком виправдану на той час назву Тополева, у кінці XVIII століття для розширення палацово-паркового ансамблю князя Станіслава Любомирського висадили тополевий лісок . Він був східною окраїною парку, закладеного навколо родового князівського маєтку. Саме в описах Стецького вперше згадується про те, що з родового маєтку Любомирських до тополевого ліска англійський будівничий Бургіньйон проклав ще й підземний тунель. Щоб більше привабити читачів-дослідників приходити до парку, автор ставить перед ними ще досі не виконане запитання-завдання: чи не його залишки нині ховаються під асфальтним покриттям у Парку імені Шевченка?
З 1923 по 1927 рік в парковому будинку князів Любомирських розміщувалася російська приватна гімназія. Одночасно з нею кілька кімнат орендувала й рівненська приватна гімназія.
Про ще одну сторінку в історії парку йдеться у підрозділі «На Торги – до Рівного» . З 1930 по 1938 рік наприкінці літа проводилися в Рівному Великі Торги Волинські, на які з’їжджалися учасники не лише з Волині, а й з усієї Польщі та інших західних країн. Засновником Волинських торгів був староста Рівненський Станіслав Роберт Богуславські . Перші торги відбулися з 31 серпня по 7 вересня 1930 року в торговому кварталі Рівного. Їх відвідало майже 50 тисяч рівнян та гостей міста. Були представлені товари 196-ти виробників. Невдовзі слава Торгів Волинських докотилася далеко за межі Волині, їх визнали третіми за значенням у всій Польщі. Про рівненські торги дізналися й за кордоном. Уже під час підготовки других Волинських торгів, у 1931 році, стало зрозуміло, що території торгового кварталу міста замало для їх проведення. Тому магістрат звернувся до власника Рівного князя Любомирського з проханням дозволити проводити торги на території його садиби на «Гірці», яка в той час слугувала міським парком. Головний вхід на ярмарок (він був там, де нині вхід до Парку імені Шевченка біля головного корпусу НУВГП на вулиці Соборній) вінчала тріумфальна арка, до нього вів довгий ряд високих мачт, які завершувалися стилізованими орлами.

Для розташування виставкових павільйонів було виділено ділянку на території парку Любомирських, що примикала до південної сторони головної вулиці міста – 3-го Мая (сучасна Соборна). Саме тут виросло своєрідне торгове містечко оригінальної архітектури. На Волинські торги відвідувачі приходили не лише у справах комерційних. Парк на «Гірці» завдяки торгам став улюбленим місцем відпочинку рівнян та гостей міста. До їхніх послуг було містечко атракціонів з парашутною вишкою (у районі нинішнього футбольного поля), ресторани та кінозал, кав’ярні, кар’єте, танцмайданчик «В тени пальм» (його оточували справжні пальми). На сцені літнього театру, який працював щоденно з 19.00 до 24.00 години, з концертами та виставами гастролювали театральні трупи, грав джаз-оркестр. До сьогоднішніх днів не зберігся жоден з павільйонів на «Гірці». Дерев’яні будівлі не пережили період воєнного лихоліття та післявоєнної відбудови. Останні сліди Волинських торгів на території парку були стерті в процесі реконструкції парку у середині минулого століття.
У 1939 році , коли в місті встановили радянську владу, одним з перших її рішень (жовтень 1939-го) було рішення про створення на території колишнього фільварку «Гірка» міського парку культури та відпочинку . А в 1940 році з нагоди 125-річчя з Дня народження Тараса Шевченка парку присвоєно його ім’я . На жаль, офіційних відомостей про парк періоду 1939-1945 років збереглося дуже мало, оскільки міський архів було спалено під час Другої світової війни. Парк за короткий передвоєнний період устиг стати одним із улюблених місць відпочинку рівнян.

Навесні 1941-го у зв’язку із 80-річчям з дня смерті Тараса Шевченка в парку було встановлено перший пам’ятник Великому Кобзареві . На жаль, автор проекту і архітектор його залишилися невідомими. У роки фашистської окупації територія парку прийшла в запустіння, хоча, за спогадами старожилів, німці все таки спочатку робили спроби утримати парк у тому стані, в якому він був перед війною. Пересічні рівняни в ті часи на територію парку заходити не наважувалися, оскільки в колишньому будинку Любомирських розміщувалися кілька контор окупаційного режиму та квартирували німецькі офіцери. Війна залишила на території парку вирубані й викорчувані дерева, витоптані квітники, зруйновані алеї та колишні торгові павільйони, багато з яких уже не підлягали ремонту. Після визволення Рівного, серед перших документів влади щодо ліквідації наслідків війни були й постанови, що торкалися благоустрою міського Парку імені Тараса Шевченка. Зусиллями влади та рівнян уже в 1946 році Парк імені Шевченка суттєво змінився. З’явилася нова загорожа і зручні лавки, відкрито нову парашутну вишку (найімовірніше, відремонтували ту, що залишилася з часів Торгів Волинських), встановлено на місце, де воно стояло до війни погруддя Тараса Шевченка, висаджено квіти біля братської могили та могили Дундича. В травні того ж року, в парку з’явився літній театр на 600 місць. Розширили й саму територію парку – за межі літнього театру, озеленили та огородили. Відтак, у 1947 площа парку збільшилась до 11 гектарів. До 1957 року вхід до парку був платний. У 1966 році площа парку була розширена до сучасної і становила 33 гектари. У 1962 році на місці колишнього протитанкового рову з’являється каскад штучних водойм з фонтанами, створений за проектом викладачів Українського інституту інженерів водного господарства. Так з’явилися у парку перші фонтани – «Дюймовочка», «Богатир» (з чиєїсь легкої руки за ним здавна міцно закріпилась назва «Стоматолог»), «Кам’яна квітка» , що стали символами не лише парку, а й Рівного. Період оновлення пережив старий парк під час підготовки до святкування 700-річчя Рівного у 1982-1983 роках.
У своїй книзі пройшлася автор «Стежками героїв» – до них зокрема належить і історія поховання та погруддя легендарного героя громадянської війни минулого століття, який загинув у бою поблизу Рівного, Олеко Дундича .
Не обминула автор увагою і історію куточка Тараса Шевченка – однієї з найбільш мальовничих місцин у парку. З особливим гірким відчуттям читаємо на сторінках книги і про так званий «процес 22-ох» – один з найгучніших процесів політичної розправи польського режиму над Миколою Косою і ще 21 членом ОУН – верхівкою місцевого керівництва цієї організації. Заводить читача автор і у двері музею парку, де можна набагато більше дізнатися про минуле і сучасне парку, про започатковані ним традиції і свята, про багатющий і унікальний рослинний світ цього мальовничого заповідного куточка природи .
Підземелля у парку – одна з загадок нашого міста, що досі залишається оповитою цілковитою таємницею, хоча спроби зазирнути в неї таки були. Одні твердять, що це всього лише залишки старих, ще з часів Польщі, підземних комунікацій, прокладених на території парку, які не містять нічого цікавого, інші – апелюють до історичних джерел, які свідчать про давні підземні ходи, що поєднували різні частини нашого міста. Деякі з них автор книги розкриває у розділі «Легенди старого парку»: «Загадки підземель на «Гірці», «У пошуках скарбів», «Біля могили Дундича слід прогулюватися частіше».
Окремий розділ книги автор присвятила індустрії розваг у рівненському парку – це і вічно юний «Півник», незабутня «пательня» та інші, які назавжди залишилися у серці багатьох поколінь рівнян.
Розділ «Знову цвітуть каштани» розпочинається ліричним відступом автора про прихід весни: «Щойно весна вступає в свої права, як міський Парк імені Тараса Шевченка оживає. Жовті квіти форзиції, що одні з перших сповіщають про прихід тепла, передають естафету бузку, каштанам і магнолії. А далі – парк, наче букет, розквітає розмаїттям кольорів» . У ньому автор змальовує унікальний рослинний світ рівненського парку, який завдяки своєму природному ландшафту, що зберігся практично у первозданному вигляді з кінця XVIII століття до наших днів, робить його унікальним.
Усі ці історії доповнені фотографіями , які дозволяють відчути історію парку у різні історичні періоди, помилуватися його видами, втраченими на сьогоднішній день, потрапити на події, що відбувалися на його території, зрозуміти чим був парк для мешканців міста, заглянути у мальовничі куточки старого парку.
Ось така вона – історія рівненського парку – у чомусь близька у чомусь далека. У своєму огляді ми зупинилися тільки на основних фактах з життя парку, і ніяк не зачепили цікавинок та життєвих історій, якими пересипані сторінки книги. Тому цю книгу варто і потрібно прочитати.
Зібрані по краплині автором книги Світланою Калько відомості про рівненський парк – його історію, архітектурні споруди на території парку, пам’ятники та пам’ятні погруддя, музей, легенди про парк, атракціони, розваги, ландшафт тощо робить цю книгу дійсно цікавою, дозволяє читачеві здійснити «Сентиментальні прогулянки рівненським парком».

Т. В. Карпінська