Молодий рівненський письменник Максим Кідрук упевнено просувається до літературного Олімпу. Серед письменницьких нагород молодого автора - премії конкурсів "Коронація слова", "Найкраща українська книга", від журналу "Кореспондент", диплом "Відкриття року" від книготорговельної мережі "КС". Автор першого українського технотрилера "Бот" уже здобув визнання читачів та критиків не тільки на території України, а й за її межами. Не менше задоволення любителі фантастики отримають від роману "Твердиня".
Часто в нас пригодницька та фантастична література створюється людьми, що мають хист, але не можуть назвати українську мову рідною, і від цього тексти виглядають штучними і вбогими. У книгах Кідрука навіть суржик виглядає природним. Його відчуття мови — одна зі складових успіху цього зовсім молодого чоловіка, який у той час, коли його ровесники пересиджують у нічних клубах, мандрує світом. Тому образи далеких країв у нього такі живі й насичені. Є мандрівники, а є туристи. Позасмагати на Гаваях — це одне, а подорожувати автостопом по Перу чи Сирії — дещо інше. Для когось вершиною хоробрості буде вийти протоптаною стежиною на Говерлу, розмахуючи пляшкою пива, а хтось усе життя покладе на те, щоб піднятись на Кайлас, куди ніхто ще не підіймався.
Експедиція п'ятьох студентів зі Стокгольма до Перу з наміром відшукати легендарне золоте місто Паїтіті чимось нагадує сумнозвісну експедицію Ігоря Дятлова 1959 року: начебто досвідчені, начебто все передбачили, однак учасникам довелось зустрітись із чимось Невідомим, і все закінчилося трагічно. Є ситуації, в яких інтуїція важливіша за здоровий глузд. Преамбула до експедиції в Перу в романі Кідрука видається трохи задовгою, доки наприкінці не починаєш розуміти: насправді вони туди не дуже хотіли. Як і в експедиції Дятлова, один учасник, чех Ян, відмовився від походу, бо захворів.
У «Твердині» сюжет зав'язано на дуже популярній темі — високі технології у стародавніх народів, які навіть не мали власної писемності й не знали колеса. У наш час технології дорожчі за золото, бо саме вони дають реальну владу. Розробка нових чи вивчення старих технологій відбувається в умовах надзвичайної секретності, коли легко жертвують людським життям. Ось на таку територію й потрапляють студенти в цьому романі: українець Левко, росіянин Семен, американець Грем і японка Саторі. Опинившись у полоні, вони потрапляють усередину гігантської споруди, що обрисами нагадує мурашник, і кожен, хто живе в ньому, виконує певну роботу. Студенти можуть приєднатись до цієї мурашиної спільноти, ні, мусять, без права повернення назад. Така вже психологія людини: якщо їй кажуть, що ведуть на роботу, вона не буде пручатись, хоча її ведуть на смерть, проте, коли їй скажуть, що ведуть на смерть, вона знаходить у собі силу боротися. Подібну ситуацію описує Кідрук. Лише українець Левко розуміє, що живими їх не випустять із цього мурашника, бо історія його країни — це також суцільний обман і фальш. Або ти служиш тій незбагненній силі, що з глибини землі керує мурашником, або ти — мертвий.
Отак цілком несподівано письменник виходить за межі жанру і підводить нас до старої як світ, але все ще усвідомленої істини: що зовні, те всередині. Людина розкривається повністю лише в екстремальних обставинах, і не завжди це приємне видовище. Читаючи роман Кідрука, раптом починаєш розуміти, як мало вартують гроші у світі, де тільки про них і мова.
А про Паїтіті багато є в Інтернеті. хоча ніхто його досі не знайшов; окрім Макса Кідрука.
(За матеріалами статті Г. Пагутяк "Правила поведінки у мурашнику")