Головна
»
2012
»
Листопад
»
28
» Литовченко Тимур "Орлі, син Орлика " (Про таємне та явне)
|
12:28
Литовченко Тимур "Орлі, син Орлика " (Про таємне та явне)
|
|
Причини нової хвилі зацікавленості літературою історичної тематики важко визначити точно. Усе ж фактом залишається те, що знову, як і на рубежі століть, і письменники, і читачі звертають свої погляди до минувшини, прагнуть заглянути в давні часи, відчути подих далеких епох, ще і ще раз пережити захоплюючі події, відомі й невідомі. Ось хоча б одна з них: у 1702 році в Батурині в сім'ї старшого канцеляриста генеральної військової канцелярії та його дружини народився син, хрещеним батьком якого став сам гетьман Війська Запорізького обох сторін Дніпра Іван Мазепа. Саме з цієї дати починається розповідь про життєвий шлях державного й військового діяча Франції, графа, генерал-лейтенанта, довіреної особи короля Луї XV на сторінках історичного роману "Орлі, син Орлика".
З історії відомо, що після поразки шведсько-українських
військ у Полтавській битві Пилип Орлик і його багатодітна сім’я змушені були
виїхати з України, рятуючись від розправи російського самодержця. Малолітньому
сину Григору, як і його рідним, довелось поневірятися на чужині, спочатку разом
з батьком у містечку Бендери, а згодом — у Швеції та у Франції, де він став
військовим і дипломатом. До кінця життя він так і не зміг повернутися в рідні
краї, намагаючись продовжити справу батька — гетьмана Пилипа Орлика: боротися в
еміграції проти поневолення України Російською імперією шляхом створення
антиросійської коаліції держав за участю Франції, Швеції, Пруссії, Туреччини,
Кримського ханства та Польщі.
Автор роману "Орлі, син Орлика" Тимур Литовченко , досконало знаючи біографію Григора Орлика, зумисне виокремив документальні події, що мали виняткове значення в його житті. А простір, де залишились прогалини або не знайшлося історичних підтверджень, досить переконливо заповнив творчими домислами. Скажімо, одного зимового дня Григор насправді міг загинути, коли зі зброєю в руках почав відбиватися від турецьких мамлюків, захищаючи матір та малолітніх сестер. Лише втручання татарського хана та польського сенатора врятувало його від розправи розлючених турків. Згадувана подія має документальне підтвердження в історичних джерелах, де, зокрема, згадується й арешт шведського короля Карла ХІІ та гетьмана Пилипа Орлика турецько-татарським військом, які відмовились виконувати умови Прутського договору, підписаного Росією та Османською Портою 1711 року. Водночас читач ніде не знайде в архівах повідомлень про взаємини Григора Орлика й доньки козака Семена Півторака — Софійки, з якою він, за сюжетом твору, хотів одружитися. Ці літературні персонажі, створені авторською уявою, несуть яскраве смислове навантаження у творі. Через образ «справжнього козака і чесного християнина» Семена Півторака в романі фактично розкривається таємниця сім’ї Орлика. Хочеться зберегти інтригу для тих, хто читатиме «Орлі, син Орлика», і не розкривати всіх деталей цієї доволі загадкової історії. Тимур Литовченко настільки переконливо вмонтовує в текст твору реальні історичні фігури XVIII століття, що починаєш вірити у їхню причетність до Григора Орлика. Згадати хоча б фаворитку французького короля Луї XV маркізу де Помпадур, філософа-просвітителя, історика Жана-Франсуа Вольтера, російського генерала, шотландця за походженням Джеймса Кейта, поета, прозаїка і драматурга Йоганна Вольфганга Гете... З одними Григор Орлик, як свідчать його біографи, справді зустрічався, з іншими навіть не був знайомий. Але поява в романі кожного зі згаданих персонажів має своє пояснення, дає змогу читачеві прослідкувати авторський задум.
Будучи членом
«Таємного кабінету» короля Луї ХV, тобто розвідником, як на наш час, можна
припустити, що Григор Орлик через маркізу де Помпадур намагався впливати на
зовнішню політику тодішньої Франції. При цьому завдання, яке він перед собою
ставив, як мінімум — протиставити Російській імперії такі держави, як Швеція,
Польща, Туреччина, а як максимум — відокремити Україну від Росії. Знайомство з
Жаном-Франсуа Вольтером давало йому можливість популяризувати, в широкому
значенні цього слова, Україну часів Івана Мазепи. Григор Орлик надав
різноманітні текстові матеріали про козаччину цьому видатному історику при
написанні ним «Історії життя Карла ХІІ», в яких напевне ж згадувались обставини
жорстокої розправи військ Петра І з цивільним населенням Батурина та інших
повсталих міст, давалось пояснення устремлінню українців мати власну незалежну
державу.
Персонаж
Джеймс Кейт в романі «Орлі, син Орлика», очевидно,
потрібний був автору для того, щоб згадати про таємну місію Григора Орлика до
України. Він нібито в 1734 році перебував у Гетьманщині, де вів переговори з
представниками козацької старшини, опозиційно налаштованої до російського режиму.
Відповідає це дійсності чи ні, наразі невідомо, оскільки відсутнє будь-яке
документальне підтвердження. Проте у творі дається авторська версія цього
епізоду в житті Григора Орлика, який, за сюжетом роману, таємно відвідав
Батурин, щоб знайти церковну книгу з важливим для нього записом про його
народження, необхідним для отримання дворянського титулу у Франції. Із сюжету
роману випливає, що Джеймс Кейт у той час був комендантом російського війська в
Україні. Саме до нього під час цієї місії потрапляє в полон Григор Орлик, але
рятується, оскільки він, як і Джеймс Кейт, був... масоном! Може, і справді до
таємної ложі вільних каменярів XVIII століття належало чимало відомих
українців, на що натякає автор.
Григор
Орлик у 1759 році — вже не як агент таємної служби короля Луї ХV, а як генерал
французького війська — брав участь у війні проти короля Пруссії Фрідріха ІІ...
За тривалі роки військової служби на
чужині Григор Орлик не лише став графом де Лазіскі Дентевіль,
лейтенант-генералом армії короля Франції, членом «Таємного кабінету» короля Луї
XV, генерал-ад’ютантом короля Польщі Станіслава Лещинського, а й кавалером
ордена «Хреста Святого Людовіка», військового ордену «Меч Швеції», польського
ордену «Білого Орла». А такі нагороди в мирних буднях не одержують.
Перед
Тимуром Литовченком постало непросте завдання переконливо
зобразити в романі батальні сцени, битви, в яких виявився військовий талант
головного героя. Ось одна з них: «Першою на прусську піхоту налетіла запорозька
сотня, очолювана самим польним маршалом. Маневр козаків був аж надто
несподіваним, тож одразу сплутав Фердинанду Брауншвейзькому всі карти. На
додачу, кінські копита здійняли величезну хмару пилу, тому пруссаки не змогли
роздивитися, що насправді їх атакує лише жменька вершників! Що б там не було, а
головної мети Григор Орлі досягнув упевнено й одразу: наступ супротивника
захлинувся, довгі шеренги здригнулися, змішалися».
У післямові до роману «Орлі, син Орлика» автор робить певне застереження, що описувані події у творі не завжди збігаються із загальноприйнятою хронологією датування історичних подій XVII — XVIII століть. Тимур Литовченко також наголошує на тому, що він залишає за собою право у творі давати власну інтерпретацію «загадковим фактам».
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
|
|
