Жив собі звичайний чоловік, до міри успішний, до міри щасливий... Але в житті, мабуть, кожного настає мить, коли розумієш, що все летить шкереберть. І те, що здавалося міцним і справжнім, виявляється марнотою — робота, родина, кохання... Та годі — чи кохав ти взагалі по-справжньому?! Що це? Криза середнього віку? Поклик власної душі, яку ти давно занедбав?
У житті Андрія Трояна настав саме такий момент. Коли треба вирішити, хто ти, де ти й куди йдеш... Можна довго заплющувати очі та робити вигляд, ніби нічого особливого не відбувається. А можна нарешті наважитися й підняти таємничий камінь із саду своєї душі. Андрія Трояна знаходять у саду мертвим, прибитим каменем. Що це? Вбивство? Самогубство? Нещасний випадок? А тепер дізнаємося, що ж насправді сталося. Андрія кидає дружина, робота стає рутиною, усі амбіційні плани після випуску з інституту летять до біса. Чоловік усвідомлює, що не може вибратися з пастки, майстерно розставленої чи то нещадною долею, чи то самим собою. Кохання зводиться до гри у "все гаразд". Герой прагне спілкування, людей, але все одно лишається самотнім. Катя — примарне ідеальне кохання,якого герой ніколи не мав, білий ватман — нездійсненні ідеї, брат-близнюк Ростислав — той, ким Андрій хотів стати, камінь посеред саду — прагнення, які він не зміг втілити і які врешті його придушили. Не позбавлений містицизму роман розповідає про самотність окремої людини та її намагання від цієї безвиході втекти. Адже суспільство побудоване на грі, і той, кому важко її підтримувати, або категорично міняє своє життя, або марно намагається в ній виживати. Через описи різних облич Лис ніби натякає: прибитим каменем може стати будь-хто. А тому слідкуйте за тим, щоб не потрапити в пастку, як Андрій.

В.Бендюг