Парфенюк В. Клевань: портрет на фоні епох / В. Парфенюк. – Рівне : ПП Лапсюк В. А., 2013. – 552 с.

Як зазначає сам автор книги Віктор Парфенюк: «Книга, яку шановний читач тримає у руках, не претендує на всеохоплююче видання про Клевань… Я і не ставив за мету піднести на суд читачів якесь наукове дослідження чи енциклопедію про селище. Ця книга дійсно, скоріше всього, схожа на портрет…У деяких історичних працях 1113 рік спливає як дата заснування Клеваня. Давайте же візьмемо її до уваги, адже те, що Клевань – одне з древніх поселень Волині, уже ніякого сумніву не викликає…Ну, і чи не саме головне, що становить суть Клеваня – це його люди, серед яких були і є чимало цікавих, талановитих, ініціативних, творчих особистостей. Вони в історії містечка залишили і продовжують залишати свій помітний слід. Ми хочемо розповісти про цих людей, як і про відомих вихідців з Клеваня».
Перша частина «Перегорнуті сторінки» присвячена дослідженню історичного минулого Клеваня: заснування селища, період Російської імперії, Клевань у ХХ столітті.
Оскільки Клевань знаходився на торгівельному шляху з Києва на Луцьк і Краків, тобто займав вигідне географічне і природне положення – це сприяло досить швидкому економічному і культурному розвитку містечка. В XVI столітті Клевань став помітним торговим центром Волині. Тут торгували худобою, збіжжям, ремісничими виробами, медом, салом, дьогтем.
За свою багатовікову історію Клевань знав і періоди розквіту, і часи занепаду. Занепад, як правило, починався після спустошливих набігів кримських татар. Історія зафіксувала такі набіги у 1617, 1619, 1640 роках.
В 1704 році Клевань перестає бути резиденцією Чарторийських, які вибралися з містечка, хоча воно і залишається у їхній власності. У замку поселилися єзуїти і займали його до 1773 року, коли за рішенням Варшави їх переселили в Олику. Невідомо, які плани виношував польський уряд щодо Клеваня. Тим більше, що в 1795 році містечко стає власністю Російської держави.
З часу спорудження Клеванського замку пройшло багато віків. Цю середньовічну споруду, залишки якої збереглися до наших днів, можна сміливо назвати візитною карткою Клеваня. Про замок згадується у багатьох історичних джерелах та наукових дослідженнях. Зараз, по залишкам споруд, вже важко уявити, як він виглядав у 1495 році, коли закінчилося його будівництво. Частково зберігся зовнішній рів, через який на перемичках перекинуто кам’яного моста. В минулі часи міст був прикрашений фресками.
Відразу після спорудження замок став резиденцією князів Чарторийських. З 1630 по 1632 рік князь Микола Юрійович робить досить значну реставрацію замку і після цього передає його в користування місцевій колегії єзуїтів, чернецького ордену, заснованого в 1540 році. В 1817 році князь Костянтин Чарторийський почав чергову перебудову замку. За його наказом розбирається східна частина муру і на його місці збудували два флігеля, де було розміщене двокласне парафіяльне училище, якому була передана бібліотека Чарторийських.
У 1839 році, на прохання князя Любомирського, Клеванська гімназія була переведена у Рівне і замок на два роки спустів. В липні 1878 року у замок із села Дермань перевели духовне училище, яке проіснувало тут до 1915 року.
Католицький костел, як і замок – дві найстаріші споруди містечка, які збереглися до наших днів. Як каже сам автор: «Його неможливо не помітити…». Історія цієї культової споруди невід’ємна від історії Клеваня. Юрій Чарторийський, луцький староста, котрий перейшов із православ’я на католицизм, уфундував у Клевані дерев’яний костел св. Станіслава Єпископа і Мученика, свого покровителя св. Юрія і св. Анни.
Князь Костянтин Чарторийський, фундуючи в родовому гнізді школу, подарував для костелу образ Успіння Пресвятої Діви Марії пензля Карло Дольчі – відомого італійського художника флорентійської школи бароко.
У другій половині XVIII ст. сталася в ньому пожежа, яка пошкодила костел. Княжна Ізабелла відновила храм, а єпископ Каспер Цецішовський його посвятив повторно. У 1901 році костел відремонтували, можливо, також за гроші передані Чарторийськими.
З утворенням у 1797 році Волинської губернії, Клевань увійшов до складу її Рівненського повіту, а через 70 років став волосним містечком. У Клевані було відкрито Клеванську гімназію. Без сумніву, Клеванська гімназія знаменита й тим, що в її стінах навчався видатний польський релігійний діяч Зигмунт Щенсний Фелінський.
У 1866 році Клевань дістає статус волосного центру. Безпосередній вплив на розвиток Клеваня мало прокладення залізничної колії Київ – Брест. Оскільки залізниця безпосередньо не проходила через Клевань, в цей час став розвиватися Клевань Другий. Його першими жителями були робітники і службовці, які працювали на залізниці.
В 1877 році Дерманське духовне училище було переведене в Клевань та перейменовано в Клеванське Духовне училище для дітей з Дубенського, Рівненського та Острозького повітів. Навчався у Клеванському духовному училищі уродженець с. Дермань Борис Тен – поет і перекладач, православний священник. Ще однією яскравою особистістю – випускником Клеванського духовного училища був Олекса Стефанович – український поет, літературний критик.
Друга частина присвячена сьогоденню міста: наведено відомості про клеванські підприємства, товариства, лікарні, освітньо-педагогічні заклади, релігійні споруди та громади тощо.
Третю частину книги займає Додаток репринтного відтворення фрагментів праці Луки Рафальського «Рівненський повіт у смузі річок Усті і Струбли, притоків Горині» 1885 року , текст цієї праці, надрукованої у «Волинських губернських відомостях» у 1884-1885 рр., автору вдалося відшукати у Санкт-Петербурзі.
У книзі використані фотознімки з сімейних альбомів жителів Клеваня. Використані фото та малюнки з видання «Россия. Полное географическое описание нашего Отечества под ред. П. П. Тян-Шанского». – С.-Пб., 1902-1907 рр.