Якщо вродливі й знамениті обличчя Маріанни символізують Францію, то маленька паризька пташка, навіжена гонщиця, азартна і свавільна письменниця Франсуаза Саган є еталонною француженкою. І коли в 1954 році вийшов її перший роман «Здрастуй, смуток», на неї обрушився приголомшливий, грандіозний успіх. Такого дебюту не було в жодного французького письменника. У свої 19 років зовсім юна письменниця вільно розмірковувала про любов і плотські утіхи – таке в пуританській Франції було вперше. Книга ввела її в світ великої літератури і принесла світову славу. «Здрастуй, смуток» стала справжнім бестселером – за рік було опубліковано понад мільйон примірників різними мовами, був отриманий небувалий на ті часи гонорар – сто тисяч доларів! Свій літературний псевдонім письменниця запозичила з роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу».
А народилася Франсуаза Куарез 21 червня 1935 року в невеликому містечку Кажар на південному заході Франції в сім’ї великого та успішного промисловця. У підлітковому віці Франсуаза з родиною переїзжає жити до Парижа. Виховується в класичних традиціях буржуазної Франції. Навчається в приватних католицьких пансіонах Франції і Швейцарії, в яких вихованкам прищеплювали в першу чергу віру в Бога, хороші манери і вміння жити у вищому світі. Але, захопившись ідеями Сартра, віра в Бога у чотирнадцятирічної Франсуази була втрачена назавжди.
Після закінчення пансіону Франсуаза поступає на філологічний факультет Сорбонни, але надовго вона там не затрималася. Її мати, справжня світська левиця, журилася: мало того, що дочка не успадкувала її красу, вона ще й зовсім не хоче відповідати образу багатої спадкоємиці. Замість того щоб намагатися стати привабливішою та шукати собі вигідного нареченого, Франсуаза проводить час в богемних кафе, спілкуючись з творчою інтелігенцією і дискутуючи про твори Камю і Пруста, пише романи.
У 1956 році, вийшов новий роман - «Сумна посмішка». І знову успіх, великі гонорари, які вона здебільшого витрачала у казино. Майже кожного року Саган пише щось нове: «Через місяць, через рік», «Чи любите Ви Брамса?», «Чарівні хмари», «Капітуляція», «Страж серця», а в 1969 році виходить один з найкращих її романів «Трохи сонця в холодній воді», який був екранізований в 1971 році режисером Жаком Дере, а музику до фільму написав Мішель Легран. Потім були «Синці на душі», «Оксамитові очі», «Зім’ята постіль», «Янгол-охоронець”, “Поводок” і багато інших чудових романів, новел і п’єс.Вона володарка багатьох премій, зокрема премії принца Монако “За внесок у літературу”.
За своє життя письменниця написала близько 50 книг, а сьогодні парадоксальним чином вона потрапляє до «жіночої літератури». Але яка прірва лежить між її чуттєвими романами про кохання і фаст-фудними любовними романами! Така ж, мабуть, як і між її яскравою особистістю і анонімною безликістю сучасних авторок... Франсуаза Саган володіла чудовим даром — смаком, витонченістю, ліричним талантом, її цікавили аристократи та богема, світ почуттів, напівтонів, духовних і надуманих драм, і ніколи письменниця не торкалася сірості «споживацького суспільства». Тонка і сумна всередині, зухвала і вільна від умовностей у повсякденному житті — не дві, а дві сотні жінок прожили життя в оболонці жінки-Близнюка. Одного разу ставши знаменитою, Франсуаза Саган опинилася в гущі паризького бомонду і до кінця життя була в центрі уваги преси. Вона була причетною до найскандальніших подій і афер. Її численні любовні зв’язки, бісексуальність, пристрасть до алкоголю і наркотиків, багатомільйонні програші й виграші в рулетку, аварії, умовні тюремні терміни – все це впродовж багатьох років старанно висвітлювалося журналістами. Особливо завзяті моралісти за безладний спосіб життя навіть пропонували її гільйотинувати. Але Саган ніколи не була ханжею і жила так, як хотіла, називаючи себе «прожигательницей жизни».
У неї було два поспішних шлюба. У другому шлюбі народився син, якого Франсуаза обожнювала. Але мати з неї була ніяка, тому більшу частину часу хлопчик був під опікою няньок і гувернанток. Однак це не завадило їх любові і взаєморозумінню. Вона все життя дружила з Сартром і Франсуа Міттераном, який захоплювався її розумом та ерудицією. Була у приятельських стосунках з Генрі Міллером і Хемінгуеєм. З усіх кінців Франції до неї приходили листи з проханнями про допомогу: комусь не вистачало грошей на операцію, а комусь на нову праску – вона не відмовляла нікому.
Незважаючи на багатомільйонні гонорари, вона померла в бідності від хвороби легенів в 2004 році у віці 69 років, не залишивши синові нічого, крім боргів та невеликого будиночку в Нормандії. «Вона не зробила багато чого з того, що могла б зробити даним їй талантом, перешкодили безладне життя, самотність, наркотики» – так написала про неї одна з паризьких газет.
Її книги досі користуються успіхом, виходячи величезними тиражами. Хоча багато хто і вважає, що Франсуазі Саган не місце в цій літературі, мовляв без її романів вона не збідніє. Можливо й так, я не критик, судити не беруся. Мені просто захотілося розповісти вам про талановиту жінку, яка писала про самотність, ніжність, любов, яку сама так і не знайшла. А любов за визначенням Франсуази Саган – «це те, що відбувається між двома людьми, які люблять один одного» і що “Велику любов людина має шанс швидше зустріти не в юності, а в зрілості, коли виникає бажання не подобатися, а зрозуміти”.

З повн

ою версі єю стат ті Ви можете ознайомити ся за таким посиланням:
http://verano.rv.ua/lyudi/xto-taka-fransuaza-sagan /

Підготувала Кудіна О.